Українські футбольні тренери за кордоном

Довгий час усі проблеми збірної України з футболу списували на відсутність наших гравців в європейських командах середнього або найвищого рівня. Вони були, але епізодично: Шевченко в «Мілані», Скрипник і Максимов у «Вердері», Воронін в Німеччині і «Ліверпулі», Чигринський в «Барселоні» (хоча він і Ребров в «Тоттенгемі» – не показовий момент). Українцям було простіше перебути на «хороших харчах» в «Шахтарі» чи «Динамо» або ж поїхати «за довгим рубльом» в РФ (і мову вчити не потрібно), ніж викладатися на тренуваннях на повну і щотижня грати з рівними суперниками, а не проти «нафтовиків» чи «ворскл».

Хто знає, можливо після фінальної частини Євро-2020 Андрій Шевченко очолить «Мілан». Принаймні чутки про це ходять давно. І чим гірше виступають італійці, тим більша ймовірність того, що головний тренер збірної України повернеться до «россо-нері». Тепер уже в статусі менеджера.

Де наші тренери?

Нині наших в Європі стало помітно більше, але схожа історія спостерігається з тренерами. Жоден вітчизняний спеціаліст не тренує в топових лігах, чи хоча би в Нідерландах з Португалією або Туреччині з Бельгією. Навіть в Польщі, Чехії чи Румунії наших немає. Хоча ще кілька років тому Віктор Скрипник працював в Бундеслізі з «Вердером». Нині його «Зоря» явно вирізняється на фоні інших команд – на рівних грає проти «Шахтаря» і перемагає «Динамо». Все ж іноземний досвід і можливість вчитися у найкращих даються взнаки.

На сьогодні за кордоном тренують футбольні клуби півтора десятки українців. Втім, більшість з них працевлаштовані в таких не надто футбольних країнах, як Естонія чи Вірменія або ж працюють підвалах місцевих футбольних пірамід – третіх дивізіонах Польщі чи Угорщини. Винятки є, але їх мало.

Сергій Ребров

Наразі найуспішніший український тренер за кордоном. По-перше, він тренує команду в Угорщині (це найглибше в Європі серед наших). По-друге, став в минулому сезоні чемпіоном країни з «Ференцварошем» після дворічної перерви для клуба. По-третє, вивів команду в груповий раунд Ліги Європи і до останнього туру претендував на вихід у плей-офф.

Сергій Ребров не став в Угорщині своїм для вболівальників (йому закидають купівлю трьох українців, мінімальний час на полі для ветеранів), але він послідовно йде вперед. Тренер став чи не першим в новітній історії «Динамо» наставником, який сам вирішив залишити зону комфорту (решту виганяли після незадовільних результатів) і вирушити в іншу країну. В Саудівський Аравії він не показав чогось екстраординарного, але запрошення до Будапешту отримав. Якщо й в цьому сезоні Ребров зможе довести клас, то наступним кроком може стати умовні Бельгія чи Нідерланди, або ж для початку навіть друга німецька Бундесліга.

Юрій Вернидуб

Кілька років поспіль наставник, незважаючи на регулярні втрати лідерів, робив із «Зорі» пристойну команду і брав з нею участь в єврокубках. Без якихось надзвичайних успіхів, але й бізе провалів, що в нинішньому стані українського футболу – вже досягнення. Коли в травні Юрій Вернидуб після 8 років роботи у «Зорі» звільнився, багато хто хотів його побачити на тренерському містку «Динамо». Втім, 53-річний спеціаліст змусив усіх повірити в те, що здатен на більше – кілька разів згадував, що активно вивчає англійську, їздив до Іспанії та інтригував інсайдами, що в його штабі працюватимуть представники цієї країни, був готовий розглядати пропозиції з-за кордону. Більше того, українець вважався одним з претендентів на роботу в польській «Легії»…

Хто ж тоді знав, що закордоном виявиться Білорусь, а новим клубом – «Шахтар» з містечка Солігорськ. Вернидуб прийшов на останній місяць сезону в сусідній країні і встиг зіграти лише два матчі в чемпіонаті. В одному його підопічні перемогли середнячка «Городею» (1:0), а в іншому поступилися такому ж середнячку ФК «Мінськ» (0:1). Зараз тренер активно чистить склад, відпускаючи ветеранів і запрошуючи новачків і декларує, що в чемпіонаті-2020 «Шахтар» буде боротися за золоті медалі.

Роман Григорчук

Він з того ж покоління, що й Вернидуб (наставнику казахстанської «Астани» 54 роки). Більше того, вони разом наприкінці 80-х грали за івано-франківське «Прикарпаття» у другій лізі радянського чемпіонату (1988 та 1989 роки). Боролися один проти одного в середині 90-х у Вищій українській лізі – Вернидуб у складі запорізького «Торпедо», а Григорчук – за «Кривбас».

Тренерська кар’єра Романа Григорчука розпочалася набагато раніше, ніж у Вернидуба. Закінчуючи грати в Латвії, він став там граючим тренером. З «Вентспілсом» українець тричі поспіль ставав чемпіоном Латвії (2006, 2007, 2008), двічі вигравав Кубок, а 10 років тому повернувся в Україну. Спочатку працював у запорізькому «Металурзі», а потім переїхав до Одеси, де очолив «Чорноморець», який щойно вилетів з Прем’єр-ліги. Рік перший – повернення в еліту. Рік другий – сходу місце в середині таблиці (9-й рядок). Рік третій – 6-е місце і путівка в єврокубки. Рік четвертий – сенсація в Лізі Європи. Спочатку «моряки» під керівництвом Романа Григорчука пройшли три етапи кваліфікації (в тому числі вибили «Црвену Звезду»), а потім в груповому етапі залишили позаду загребське «Динамо» і голландський «ПСВ». В підсумку одесити вилетіли лише в 1/16 фіналу в рівній боротьбі (0:0 та 0:1) програвши французькому «Ліону».

Після цього спеціаліст міг би отримати цікаву пропозицію з Європи (тим більше, що він вдруге вивів «Чорноморець» в Лігу Європи і міг повторити успіх), але обрав інший шлях – чемпіонат Азербайджану. З провінційною «Габалою» він двічі грав в груповому етапі Ліги Європи і… знову пішов не на захід, а на схід. З 2018 року Григорчук працює в Казахстані. Два сезони поспіль він знову потрапляв до групи Ліги Європи і нещодавно навіть обіграв там «Манчестер Юнайтед» (хоча й другий склад). Ймовірно, тренер залишить клуб – йому не можуть пробачити два приниження від «АЗ Алкмаар» з Нідерландів (0:5 та 0:6). Тож наших тренерів-легіонерів може стати ще менше.

Інші далеко

Серед головних тренерів, що працюють на рівні вищих дивізіонів в своїх країнах можна згадати Вадима Лазоренка, який в жовтні очолив «Арарат». Втім, справи у нього йдуть погано: в перших 5 матчах – одна перемога та дві поразки і падіння з 1-го на 4-е місце.

В чемпіонаті Естонії вже третій рік працює Роман Кожуховський. Сезон 2019 він завершив на третій сходинці з «Номме Калью», але зараз пішов на пониження і в грудні уклав угоду з аутсайдером (передостаннє місце в чемпіонаті, що завершився) «Куресааре».

Ще один наш представник в Білорусі – Тарас Чопик. Його «Нафтан» до останнього боровся за те, щоб піднятися в елітний дивізіон, але не судилося. Українець завдання не виконав – лише 5-е місце в першій білоруський лізі.

На третьому футбольному рівні Фінляндії працює Олександр Баранов. Його «Вікінгіт» фінішував третім і не підвищиться у класі. В третій за рангом лізі Польщі тренує «Пелікан» Микола Дремлюк. Тут зіграно перше коло – у команди поки що 6-е місце і 8 очок відставання від лідера.