Кубок Азії з футболу. Репетиція Чемпіонату світу

Цими днями в Об’єднаних Арабських Еміратах триває головний турнір для азійських збірних – Кубок Азії. Для континенту це особливий турнір, адже за 4 роки зовсім поруч (від ОАЕ до Катару не більше чотирьох сотень кілометрів) відбудеться чемпіонат світу-2022. Тому до арабських стадіонів (а також погоди і рівня організації турніру) прикута увага всієї футбольної громадськості.

Давно було пора

Кубок AFC (Asian Football Confederation) проводиться раз на 4 роки, як і чемпіонат Європи. Більше того, азіати почали змагатися на внутрішньому рівні на 4 роки раніше від європейців – в 1956 році. Мабуть через те, що на світовому рівні у них виходило не дуже, а перемог хотілося не менше, ніж бразильцям чи італійцям.

Власне, збірні з Азії на чемпіонатах світу до старту Кубку AFC засвітилися лише три рази. В 1938 році збірна Індонезії (тоді вона називалася Голландською Ост-Індією) програла Угорщині з рахунком 0:6, в 1950 збірна Індії відмовилася грати, оскільки футболістам заборонили виходити на поле босоніж, а в 1954 році Південна Корея зганьбилася у матчах проти Угорщини (0:9) і Туреччини (0:7).

Цікаво, що в перших двох випадках системи відбору на чемпіонат світу в Азії як такої не існувало – Індонезія та Індія опинялися серед учасників лише через те, що й без того мінімальна кількість учасників відмовлялася грати. І лише корейці в 1954 році обіграли Японію, щоб поїхати на мундіаль. А, приміром, команди Сирії та Ізраїлю взагалі відбірні матчі грали з європейськими збірними. Без шансів, але й без довгих перельотів на кілька тисяч кілометрів на Далекій Схід.

Перший млинець

Отже, 1956 року відбувся перший Кубок Азії з футболу. Повноцінний турнір – з 19 збірними на старті відбірного етапу. Причому відбувався він відразу в трьох зонах, а переможці кожної ставали учасниками фінальної частини разом з господарями – командою Гонконгу.

Правда, складні політичні стосунки між країнами-учасницями відбору призвели до того, що реально змагалися за путівку до Гонконгу лише 5 з 19 збірних, які були заявлені. В Західній зоні ніхто не хотів грати з Ізраїлем, який без боротьби став фіналістом, в Східній – Південна Корея по два рази обіграла Філіппіни та Китай, а в Центральній – Південний В’єтнам вибив Малайзію, яка до того перемогла Камбоджу. От, власне і все.

В фіналі, який проходив за круговою системою, корейці несподівано втратили очки з господарями, але перемогли і В’єтнам і Ізраїль, ставши першим переможцем Кубку Азії.

За чотири роки ситуація повторилася з двома незначними змінами. Вдома Південна Корея перемогла у всіх трьох поєдинках, обігравши тих самих суперників – Південний В’єтнам, Ізраїль та «осколок» Китаю. Лише цього разу це був не Гонконг, а Тайвань.

Японія тріумфує

В 1964 нарешті переміг Ізраїль, який після 1968 року більше не брав участі в змаганнях, а з 1996 взагалі став членом Європейської футбольної асоціації – УЄФА.

А футбольним лідером регіону став Іран, який тричі поспіль ставав володарем Кубку Азії. З 1984 по 1996 роки три з чотирьох турнірів вигравала збірна Саудівської Аравії, а з 2000 по 2011 (в середині нульових турнір посунули на рік, щоб розвести з чемпіонатом Європи) три спроби з чотирьох були переможними для Японії.

Саме Японія на сьогодні є лідером за кількістю титулів – 4. По 3 – у Саудівської Аравії та Ірану, два – у Південної Кореї. По одному разу перемагали Ізраїль, Кувейт, Ірак та Австралія. Остання – діючий чемпіон.

Фаворитів декілька

В 2019 році, в ОАЕ саме японці, іранці та австралійці вважаються букмекерами фаворитами Кубку Азії. Географічно в турнірі могли би виступати ще сім команд (Туреччина, Ізраїль, Казахстан, Росія, Грузія, Азербайджан, Вірменія), але вони зробили свій вибір на користь УЄФА, тому конкурентів у цих трьох збірних небагато. Їхні гравці масово виступають в європейських чемпіонатах (в тому числі з ТОП-5), а Австралія, за останні 10 років (до того грала в слабенькому чемпіонаті Океанії) вже достатньо добре вивчила азійських суперників. Щоправда, вже в першому ж турі вибухнула сенсація австралійців з мінімальним рахунком обіграла команда Йорданії. Що ж, тим цікавіше.

Нагадаємо, Кубок Азії-2019 відбувається в ОАЕ – на стадіонах чотирьох найбільших міст федерації, що складається з 7 еміратів: Абу-Дабі, Дубай, Аль-Айн і Шарджа. Господарів також не слід скидати з рахунків. Як і корейців, у яких зібрався досить потужний склад, і які прагнуть здобути перший титул з 1960 року.

Український інтерес

Також цікаво буде послідкувати за не зовсім чужими для нас командами Узбекистану, Киргизстану та Туркменістану. Так киргиз Ахлідін Ісраїлов ще років 5-7 тому вважався головним талантом клубної академії київського «Динамо», а туркменів свого часу тренували українці Віктор Пожечевський та Володимир Безсонов (а 5 українців були натуралізовані для потреб збірної). Кращий бомбардир Узбекистану в історії – нинішній асистент головного тренера київського «Динамо» Максим Шацьких. А збірну Сирії тренує знайомий нам по «Дніпру» середини 90-х Бернд Штанге.

Головні зірки

Не зважаючи на не надто високий рейтинг азійських збірних в рейтингу ФІФА (в ТОП-50 – лише Іран, Австралія та Японія), Кубок Азії все ж може похвалитися зірками світового рівня.

Метью Райан (Австралія) – «Брайтон» (Англія)

Метью Леккі (Австралія) – «Герта» (Німеччина)

Аліреза Джаанбахш (Іран) – «Брайтон» (Англія)

Сердар Азмун (Іран) – «Рубін» (Росія)

Саман Ходдос (Іран) – «Ам’єн» (Франція)

Юто Нагамото (Японія) – «Галатасарай» (Туреччина)

Йосінорі Муто (Японія) – «Ньюкасл» (Англія)

Такасі Інуї (Японія) – «Бетіс» (Іспанія)

Юя Осако (Японія) – «Вердер» (Німеччина)

Мая Йосіда (Японія) – «Саутгемптон» (Англія)

Хірокі Сакаї (Японія) – «Марсель» (Франція)

Сон Хин Мін (Південна Корея) – «Тоттенгем» (Англія)

Кі Сон Йон (Південна Корея) – «Ньюкасл» (Англія)

Ку Джа Чхоль (Південна Корея) – «Аугсбург» (Німеччина)

Крім того, через травми не допоможуть Австралії та Японії їхні найдорожчі гравці – півзахисник Аарон Муй з англійського «Хаддерсфілду» та форвард Шоя Накаджима з португальського чемпіонату відповідно. А воротар Ніл Етерідж з прем’єр-лігівського «Кардіфу» між клубом і збірною Філіпін зробив вибір на користь першого.

Але головні зірки все ж – тренери збірних. Серед 24 учасників – лише 5 збірних гратимуть під орудою наставників з Азії. Решта обрали собі європейців та латиноамериканців, серед яких є справжні легенди: італійці Альберто Дзаккероні та Марчело Ліппі, швед Свен-Йоран Еріксон, португалець Карлос Кейруш, аргентинець Ектор Купер…

Хто виявиться сильнішим – дізнаємося вже 1 лютого, коли відбудеться фінальний поєдинок Кубку Азії-2019.