«Латиські дочки цвітуть, латиські сини співають». ТОП-20 спортсменів Латвії
Новини спорту 4.05.2019 Автор: Сергій Кириченко 254

«Латиські дочки цвітуть, латиські сини співають». ТОП-20 спортсменів Латвії

latviya_mein.jpg (64 Kb)

Латвія має два дні народження. Один в листопаді, на честь проголошення в 1918 році Народною радою незалежності Латвії, яка опинилася між російської та німецькою арміями. Інша дата – 4 травня 1990 року, коли Латвія відновила свою державність, закінчивши еру радянської окупації. На честь чергової річниці cikavoinfo склало ТОП-20 найкращих спортсменів Латвії.

Невелика балтійська країна веде літопис успіхів своїх спортсменів більше 100 років. Весь цей час атлети змагалися під прапорами власне Латвії, а також Російської імперії, СРСР та навіть так званої «об’єднаної команди». Відлік можна почати з першої латиської нагороди на Олімпійських іграх, коли Харольдс Блаус став бронзовим призером у стрільбі по мішені, що рухалася. Власне, правильніше було би назвати спортсмена Гарольдом Карлом Адольфом Блау, оскільки він – нащадок німців, але Латвія пишається ним як своїм. Воно й не дивно: народився в Лієзере, жив в Ризі (кілька років тому на його домі навіть була встановлена меморіальна табличка) і лише в 54-річному віці (за 6 років до смерті) переїхав на історичну батьківщину, немовби відчуваючи близьку окупацію Латвії Радянським Союзом.

latvia_1.jpg (81.58 Kb)

В нашій двадцятці найсильніших спортсменів Латвії знайшлося місце як для корінного населення, так і для вихідців з інших країн. В тому числі – українців, яких в історії латвійського спорту було чимало. Скажімо до останнього часу однією з кращих тенісисток країни в історії була… львів’янка Лариса Савченко, яка в 1989 році вийшла заміж за латиського тренера та взяла собі його прізвище – Нейланд. Втім, їй місця в цьому списку, а от хто туди потрапив… (за абеткою).

Гелмут Балдеріс

balderis.jpg (78.5 Kb)

Хокей – головна спортивна «релігія» Латвії. А Хельмут Балдеріс – головна хокейна зірка в історії країни і найтитулованіший хокеїст Латвії. Цей титул йому забезпечили три перемоги на чемпіонатах світу в складі збірної СРСР в 1978, 1979 та 1983 році. Крім них – у Балдеріса є три нагороди кращому бомбардиру радянської першості, срібні медалі Олімпіади і звання кращого форварда в світі за підсумками 1977 року.

Власне ледь не половину 20-ки можна скласти виключно з хокеїстів. В неї би потрапили воротарі Артур Ірбе (двічі чемпіон світу в 1989 та 1990 роках) та Віталій Самойлов (золото Олімпіади-1988), захисники Сандіс Озоліньш (більше 1000 матчів в НХЛ, Кубок Стенлі, сім виходів на майданчик в матчах «Всіх зірок» НХЛ) та Карліс Скрастіньш («залізна людина» – рекордсмен НХЛ за кількістю поспіль проведених матчів), форвард Сергій Жолток…

Майріс Брієдіс

mairis-briedis.jpg (80.13 Kb)

В квітні 2017 року колишній чемпіон Європи з кікбоксингу вийшов на ринг аби взяти участь в боксерському поєдинку за чемпіонський пояс за версією WBC в першій важкій вазі. До того в активі Брієдіса була 21 перемога в 21 поєдинках в професійному боксі. Бій проти німця Марко Хука став 22-ю і приніс латишу звання чемпіона світу – перше і досі єдине для боксерів з Латвії в чотирьох найпрестижніших версіях.

В тому ж році Майріс Брієдіс захистив титул, перемігши кубинця Майка Переса, але на початку 2018 року мінімально поступився Олександру Усику в об’єднавчому поєдинку за пояси WBC та WBO. Тоді двоє суддів віддали перемогу українцю, а один проголосував за нічию. Зараз, оскільки Усик переходить в категорію суперважковаговиків, чемпіонські титули знову вільні – Брієдіс готується до червневого бою проти поляка Кшиштофа Гловацкі і розраховує повернути собі пояс.

Ілмарс Бріцис

ilmars_br.jpg (65.61 Kb)

Біатлон навіть не в трійці найбільш популярних зимових видів спорту Латвії, проте успіхи найтитулованішого стріляючого лижника не можна ігнорувати. Він єдиний представник балтійської країни, в активі якого є медалі чемпіонатів світу – дві бронзові нагороди 2001 та 2005 років. Цікаво, що здобув перемоги спортсмен в різних дисциплінах: спринті і 20-кілометровій гонці, що свідчить про його універсалізм. Також 5 разів Ілмарс Бріцис піднімався на п’єдестал етапів Кубку світу. Змагався він навіть у віці 41 року.

Маріс Верпаковскіс

verpakovskis.jpg (127.53 Kb)

В 2004 році збірна Латвії з футболу створила справжню сенсацію. Скромна команда пробилася до фінальної частини чемпіонату Європи. В групі латиші лишили позаду збірні Польщі та Угорщини і лише одним очком поступилися шведам, обігравши їх в гостях. Чотири голи суперникам (в тому числі переможні удари в матчах проти Швеції та Угорщини) забив молодий 23-річний форвард Маріс Верпаковскіс. По ходу відбору він змінив ризьке «Сконто» на київське «Динамо» і вже в статусі нападника киян в матчах плей-офф кваліфікації на Євро тричі розписався у воротах півфіналістів чемпіонату світу-2002 – збірної Туреччини.

В фіналі Євро Латвія виглядала досить пристойно – не програла німцям і навіть відзначилася одним забитим м’ячем. У воротах збірної Чехії розписався… правильно – Маріс Верпаковскіс.

Раймонд Вілде

vilde.jpg (382.34 Kb)

Волейбол Латвії – окреме явище. З одного боку спортивна історія країни має ризький чоловічий клуб «Радіотехнік», який з 1960 по 1991 рік 16 разів виборював медалі чемпіонатів СРСР і регулярно делегував до лав збірною Союзу кількох спортсменів. Але з іншого – головні зірки тієї команди (олімпійські чемпіони Лугайло, Бугаєнко, Антропов) були легіонерами з Росії, Казахстану чи України. А от уродженець Латвії Руслан Оліхвер, який двічі ставав призером чемпіонатів СРСР в складі команди з Риги – майже всю дорослу кар’єру грав за збірну Росії.

На цьому фоні виділяється єдиний чемпіон Європи (1985) латиського волейболу – Раймонд Вілде. Також в його медальній колекції – срібло Олімпіади (1988) і чемпіонату світу (1986).

Ігорс Віхровс

vihrovs.jpg (154.64 Kb)

Перше олімпійське золото в новій історії Латвії вийшло неочікуваним. На єдину путівку на Олімпіаду-2000 боролися два гімнасти: Євген Сапроненко та Ігорс Віхровс. Останній переміг з мінімальної перевагою, але летів в Сідней швидше заради давнього олімпійського девізу «головне не перемога, а участь». Втім, у вільних вправах спортсмен спочатку досить несподівано пробився до фіналу, а там сенсаційно видав ідеальний виступ, підкоривши суддів.

А Сапроненко, до речі, свою олімпійську медаль теж отримав – в 2004 році в Афінах став срібним призером в опорному стрибку. Пізніше спортсмени разом відкрили гімнастичну школу в Ризі.

Яніс Даліньш

dalins.jpg (72.94 Kb)

Дебют Латвії на Олімпійських іграх відбувся в Лос-Анджелесі в 1932 року. На той момент рекорд світу зі спортивної ходьби належав молодому представнику балтійської країни, але то були значно коротші дистанції. В США Даліньшу довелося вперше в житті вийти на 50-кілметрову трасу. Це не завадило йому здобути срібло в умовах нестерпної спеки. Це була перша олімпійська медаль для незалежної Латвії.

За два роки Яніс Даліньш став чемпіоном Європи, а ходьба – одним з найбільш популярних видів спорту в країні. Традиції збереглися донині. У Латвії є ще дві олімпійські нагороди з ходьби. В 1936 році бронзовим призером став Адальбертс Бубенко, а в 2000 році срібло завоював Айгарс Фадєєвс.

Щодо Даліньша, то він з 1944 року переїхав в Німеччину, а в 1949 році – в Австралію, де працював теслею і помер у віці 73 років. На батьківщині його іменем названо стадіон в рідному місті Валмієра, а сам спортсмен включений в список 100 великих латвійців.

Мартінс Дукурс

dukurs.jpg (242.36 Kb)

Брати Дукурси змагаються в поки ще екзотичному виді – скелетоні. Значно краще спускатися «на санчатах» вперед головою виходить у молодшого. Томас Дукурс «лише» бронзовий призер чемпіонату світу і дворазовий срібний призер чемпіонатів Європи. А от Мартінс Дукурс не мав собі рівних в світі 8 сезонів поспіль – вигравав Кубок світу з 2010 по 2017 роки. Додайте сюди ще 6 титулів чемпіона світу (з 2011 по 2019) і 10 золотих медалей на чемпіонатах Європи (незмінний чемпіон з 2010 по 2019 роки).

А от на Олімпіадах трохи «не щастить» – срібло в 2010 та 2014 роках і провал (4 місце) минулого року в Пхьончхані.

Віра Зозуля

vira_zozulya.jpg (107.56 Kb)

В 1988 році в містечку Сігулда в центральній частині Латвії була відкрита санно-бобслейна траса, яка стала одним з світових центрів з цих видів спорту. Але ще задовго до цього санний спорт був надзвичайно популярним в Латвії. І справжньою зіркою тут була Віра Зозуля. В 1975 році, лише через 3 роки тренувань в новому для себе виді спорту (перед тим було самбо і баскетбол) вона стала чемпіонкою СРСР, в 1976 – виграла чемпіонат Європи, в 1977 – срібло чемпіонату світу, а в 1978 – титул найсильнішої в світі. Вершина – золото Олімпіади-1980. Причому в Лейк-Плесіді Зозуля встановила рекорд, який неможливо перевершити – перемогла в кожному з чотирьох заїздів. Це досягнення в санному спорті досі ніхто не повторив.

Яніс Кіпурс

kipurs.jpg (56.91 Kb)

Якщо санний спорт мав солідну історію до Сігулди, то бобслей в СРСР почався лише тоді, коли Віра Зозуля вже мала олімпійське золото. Вже наступна Олімпіада принесла дуету, в складі якого був Зінтіс Екманіс, бронзу, а в Калгарі-1988 Яніс Кіпурс завоював єдину золоту медаль в історії радянського біатлону. Тиждень потому з партнерами по команді і земляками – Гунтісом Осісом та Юрісом Тоне – Кіпурс став третім в змаганнях четвірок. В обох випадках доповнював латиських бобслеїстів українець Володимир Козлов.

Іванс Клементьєвс

klementev.jpg (77.55 Kb)

До секції веслування на каное майбутній олімпійський чемпіон прийшов досить пізно – в 15-річному віці. Причому його спочатку навіть не хотіли брати: занадто худий і невисокий, як для веслувальника. Але впертий підліток не відступив і вже за три роки став майстром спорту, а ще за рік отримав місце в складі збірної СРСР.

За 10 років (1985-1994) спочатку під радянським прапором, а потім як представник незалежної Латвії Іванс Клементьєвс шість разів ставав чемпіоном світу серед каноїстів-одиночок на дистанції 1000 метрів і ще один раз зазіхнув на 10-кілометрову гонку, в якій також переміг.

Золоті нагороди Олімпіади-1988 вже в незалежні часи спортсмен доповнив двома срібними медалями, які привіз з Барселони-92 та Атланти-96. І все це теж на кілометровій дистанції для каноїстів-одиночок.

Яніс Круміньш

janis-kruminis.jpg (230.26 Kb)

Баскетбол в Латвії – спорт №1, якщо не рахувати зимові види. З баскетболістів цієї країни, як і з хокеїстів, можна скласти окрему ТОП-десятку, проте окремо слід згадати легендарного 218-сантиметрового центрового ризьких СКА та ВЕФ.

Яніс Круміньш в 24 роки вперше взяв в руки баскетбольний м’яч, а до того працював збирачем смоли в місцевому лісництві. Але вже за два роки виборов титул чемпіона СРСР, а ще за рік – срібні медалі Олімпійських ігор 1956 року. Потім він ще двічі піднімався на другу сходинку олімпійського п'єдесталу: в 1960 та 1964 роках. З командних досягнень – ще три титули чемпіона Європи (1959-1963) та звання одного з кращих центрових в історії радянського баскетболу. Попереду – лише Арвідас Сабоніс з сусідньої Литви.

До речі, ідентичні показники у напарника Круміньша – Валдіса Муйжнієкса (три срібла на Олімпіадах, три золота на Євро). А ще ризьке СКА з Круміньшем та Муйжнієксом у складі тричі поспіль вигравало Кубок європейських чемпіонів (1958-1960).

Яніс Лусіс

lusis.jpg (4.45 Kb)

Головна легкоатлетична дисципліна в Латвії – метання спису. Рига – одна зі світових столиць цієї дисципліни, а головний латиський метальник – Яніс Лусіс. В його активі – повний комплект олімпійських нагород (1964 – бронза, 1968 – золото, 1972 – срібло; жоден спортсмен з Латвії не має такого набору) і чотири титули чемпіона Європи. За 15 років кар’єри він перемагав на більш ніж 200 міжнародних змаганнях.

Його дружина – олімпійська чемпіонка 1960 року з метання спису Ельвіра Озоліня. Спортсменка, яка першою в світі кинула снаряд далі ніж на 60 метрів.

Оскарс Мелбардіс

oskars-melbardis.jpg (109.41 Kb)

А це вже нове покоління бобслеїстів Латвії. В 2014 четвірка латишів виграла золоті нагороди Олімпіади (вони перейшли до команди після дискваліфікації за допінг росіян), а двійка – бронзу. А на Олімпійських іграх-2018 ще одна бронза дісталася парі. У всіх трьох випадках в команді був чемпіон світу Оскарс Мелбардіс.

Станіславс Оліярс

olijars.jpg (233.06 Kb)

Це, мабуть, найменш титулований спортсмен в цій ТОП-20, але він єдиний легкоатлет (за винятком метальників спису), який регулярно завоював нагороди для Латвії. Біга з бар’єрами на 110 метрів приніс спортсмену титули чемпіона Європи та світу на юніорському рівні, золото і срібло дорослих чемпіонатів Європи (2006 і 2002), бронзу чемпіонату світу (2008) і 5 місце на Олімпіаді-2004 в Афінах.

Титул чемпіона Європи 2006 року – перша і єдина медаль латвійських легкоатлетів в новій історії незалежної Латвії.

Альона Остапенко

ostapenko-t.jpg (107.67 Kb)

Успіхи в тенісі у представників Латвії насамперед пов’язані з жіночою командою. Довгий час про перемоги латвійських тенісисток доводилося лише мріяти, але останніми роками ситуація змінилася. Спершу стрімко до когорти найсильніших пробилася Анастасія Севастова. В 2010 році 20-річна тенісистка виграла перший свій турнір в Португалії, але справжнього прориву довелося чекати ще 7-8 років. Починаючи з 2017 року спортсменка перемогла в на турнірах в Мальорці та Бухаресті, а під кінець минулого року почала демонструвати топові результати: вийшла до півфіналу Відкритого чемпіонату США (турнір з серії «Великого шолому» і піднялася на найвищий для себе 11-й рядок в рейтингу WTA.

Альона Остапенко, яка на 7 років молодша, стартувала набагато стрімкіше. У віці 19 років вона виграла свій перший турнір. І це відразу був турнір з серії «Великого шолому» – Відкритий чемпіонат Франції, в якому на шляху до перемоги вони латвійка здолала найсильніших – Кароліну Возняцкі, Тімі Бачинскі та Сімону Халеп. Минулого року спортсменка дісталася до півфіналу Вімблдону і видерлася на 5-е місце в рейтингу WTA.

Крістапс Порзінгіс

kristaps-porzingis.jpg (216.76 Kb)

Нове покоління баскетболістів навряд чи досягне тих титулів на рівні збірних, що Круміньш, Муйжнієкс чи Ігорс Міглінієкс з Гундарсом Ветрою, але через відкритість кордонів молоді латвійські спортсмени отримали чудову нагоду проявити себе в найсильнішій лізі світу – НБА. Довгий час орієнтиром був Андріс Бієдріньш, який провів 10 хороших сезонів за «Голден Стейт Воріорс», але тепер у Латвії новий герой.

Порзінгіс встановив рекорд для баскетболістів пострадянських країн, коли в 2015 році був вибраний «Нью-Йорк Нікс» на драфті Національної баскетбольної асоціації під 4-м номером. За всю історію НБА лише шість європейців отримали кращі стартові позиції. За три роки в Нью-Йорку Крістапс Порзінгіс демонстрував результативність за наростаючою схемою: 14 очок в середньому за гру в перший сезон, 18 – в другий і майже 23 – в третьому (це результат серед 10–12 кращих бомбардирів Ліги).

На старті першого сезону три місяці поспіль латиш визнавався кращим новачком НБА, а завершив дебютний чемпіонат новим рекордом – ще ніхто не зміг набрати більше 1000 очок, зробити більше 500 підбирань і 100 блок-шотів в першому ж сезоні.

Взимку 2019 року найвищий в НБА спортсмен (221 см) перейшов в «Даллас Маверікс», але не грає в сезоні через відновлення після травми.

Іуліяка Семенова

semenova.jpg (94.98 Kb)

І знову баскетбол. Але тепер – жіночий. Конкретно – легендарна Семенова, яка зі своїми 218 сантиметрами вважається найвищою спортсменкою в історії професійного баскетболу. Але до світової еліти вона потрапила не за зріст, а за спортивні досягнення. Ризький клуб «ТТТ» з 1960 по 1982 роки 18 (!) разів перемагав в Кубку чемпіонів. При цьому безперервна гегемонія рижанок тривала з 1964 по 1975 роки. Всі ці 12 переможних років лідером команди була Семенова, яку в радянсько-російській пресі вперто називають Уляною. Хоча при народженні її записали саме Іуліякою.

Крім клубних титулів Семенова – 10-разова чемпіонка Європи (з 1968 по 1985 радянська збірна виграла всі ці змагання), тричі чемпіонка світу і дворазова олімпійська чемпіонка. Просто фантастичний набір, якого немає в жодної іншої баскетболістки світу. Хоча спортсменка ніколи не виступала в Америці, вона потрапила в Зал слави НБА. Причому стала першою не американкою там.

Михайло Таль

tal.jpg (103.35 Kb)

В Ризі народилося два гросмейстери світового рівня. В 1886 році – Арон Німцович, іменем якого названо кілька класичних комбінацій, зокрема – захист Німцовича. Втім, більшу частину життя виходець з єврейської родини провів в Німеччині, Швеції та Данії, громадянином якої став. Він виграв багато турнірів найвищого рівня, але до поєдинку за світову корону не дістався, хоча й кидав виклик чемпіонам – Касабланці та Альохіну. Але через правило, за яким претендент мав забезпечити призовий фонд у сумі не менше 10 тисяч доларів США, зустрічі так і не відбулися.

А ось ще один єврей з Риги – Михайло Таль – таки став чемпіоном світу в 1960 році. І зробивши це, став наймолодшим на той момент власником шахового титулу. Перемогу над Михайлом Ботвинніком Таль здобув у віці 23 років. Лише через 25 років цей рекорд побив 22-річний Гарі Каспаров.

На його рахунку 8 перемог в складі радянської команди на шахових олімпіадах (1958–1982; другий результат в історії шахів після Каспарова) і звання першого чемпіону світу з бліц-шахів (1988).

Маріс Штромбергс

strombergs.jpg (120.52 Kb)

Єдиний дворазовий олімпійський чемпіон в історії незалежної Латвії. Його стихія – велокрос (BMX) – перегони на велосипедах на спеціально підготовленій трасі зі штучними перепонами (гірки, віражі, трампліни та інше). Маріс Штромбергс перемагав в Пекіні-2008 та Лондоні-2012, а «в перервах» двічі став чемпіоном світу та тричі – чемпіоном Європи.

Популярні дописи
Нові статті