Сани, бобслей скелетон. Шукаємо різницю

В січні в Німеччині та Австрії відбудуться три великі турніри для тих, хто любить спускатися з гірки на санчатах. Вже цього вікенду в німецькому Кенігзеє пройде чемпіонат Європи з бобслею, в середині місяця в австрійському Інсбруку стартує чемпіонат Європи зі скелетону. А наприкінці місяця погляди вболівальників знову розвернуться до Німеччини. Цього разу до Вінтенбергу, де відбудеться чемпіонат світу з санного спорту.

Схожість цих видів спорту лише поверхнева. Сани, бобслей і скелетон – це навіть не легка атлетика, де відомі випадки успішного виступу атлетів наприклад в бігових дисциплінах і стрибках в довжину. Спільні тут лише траси і країна походження. Всі вони «народилися» в Швейцарії. Спробуємо розібратися у відмінностях.

Сани – найстарші, але як бідний родич

Бобслей – дуже високотехнологічний вид спорту. Але при цьому на зимових Олімпіадах він представлений з самого їх початку – з 1924 року. Тоді ж відбувся й перший чемпіонат світу. А перші «сани на ковзанах» було сконструйовані ще за 20 років до того.

На рік пізніше з’явилася конструкція саней для скелетону – в 1905 році. І вже в 1928 році цей вид потрапив до Олімпіади. Правда, потім скелетон кілька разів виключали, знову повертали до головних змагань, остаточно заспокоївшись лише в 2002 році.

Звичайні сани, як спортивний снаряд були відомі значно раніше – з другої половини 19 століття. Тоді ж відбулися перші міжнародні змагання, але довгий час до цього виду було ставлення дещо зверхнє. Мовляв, це швидше розвага ніж спорт. В підсумку, до Олімпійських ігор санний спорт потрапив лише в 1964 році, та й перший чемпіонат світу відбувся значно пізніше, ніж у бобслею та скелетону – в 1955 році.

Технічні відмінності

Всі ці види спорту – як Формула-1. Захмарні швидкості, перевантаження спортсменів, віражі, вильоти з траси (іноді навіть зі смертельним підсумком) тисячні долі секунд між часом переможця і конкурентів… І дуже важливе значення тут має саме конструкція спортивного транспорту.

В бобслеї це суцільнометалева капсула на двох парах полозів (передні/задні і ліві/праві), якими пілот керує майже як автомобілем. Крім пілота в команді є ще й розганяючі. Їх або 3, якщо змагаються команди четвірки, або 1, якщо мова йде про двійки. Пілот теж бере участь в розгоні. Після нього спортсмени по черзі максимально швидко мусять заскочити «в салон».

Скелетон – максимально проста конструкція саней для одного учасника. І керувати ними він може лише власним тілом – нахилами і поворотами голови чи всього корпусу, а головне – за допомогою шипів на носку спортивного взуття, торкаючись траси. Головне тут робити до міліметра вивірені рухи, аби не вилетіти з траси на повороті. Тут теж розганяються на ногах.

В санях спортсмен стартує з положення сидячи, відштовхується від спеціальних поручнів, а потім від траси, після чого лягає горілиць (на відміну від скелетону, де положення учасника – на животі і не бачить трасу. А тому мусить «пам’ятати» всі її вигини і повороти м’язами. Керування відбувається за допомогою ременів, прикріплених до полозів. Або натягуючи їх сильніше, або дещо відпускаючи. Тут змагаються одиночки і пари.

Навіть шоломи

Відрізняються навіть шоломи для скелетону, бослею та санного спорту. Оскільки спортсмени розвивають на трасах швидкість до 150 кілометрів на годину і постійно ризикують перевернутися, то голову і шию захищають максимально відповідально.

Шолом для бобслею, як і сам боб виготовлений з кевлару. Забрало – з подвійного пластику з повітряним шаром, який не дозволяє запотівати. Шоломи розганяючих часто відрізняються від шолому пілота відсутністю забрала. В ньому нема необхідності, а на загальній вазі екіпажу можна зекономити.

Шолом для санного спорту сконструйований таким чином, що він дозволяє вирішувати чи не найголовнішу проблему саночника – тримати шию рівно під час шалених перевантажень.

Шолом для скелетону має відмінну форму від санного – підборіддя теж закрите. Це мудро, зважаючи на те, що спортсмени їдуть обличчям донизу.

Суперчемпіони

В усіх цих видах спорту досить обмежений перелік країн, чиї представники вважаються фаворитами на нагороди. Так останні 20 чемпіонатів світу з бобслею вигравали спортсмени з п’яти країн – Німеччини (14 титулів), Швейцарії (2 золота), Франції (1 золото) Латвії (1 золото) та США (3 перемоги). В двійках теж тотальна перевага німців – всі 4 останні чемпіонати світу завершилися їхніми перемогами. У жіночого бобслею поки не дуже давня історія, щоб робити якісь висновки.

Щодо індивідуальних досягнень, то можна виділити 4 легенди цього виду спорту: італієць Еудженіо Монті (2 золота Олімпіад + 9 титулів чемпіона світу) та німці Андре Ланге (4 + 8), Кевін Куске (4 + 7) та Крістоф Ланген (2 + 8). Зараз стартувала ера Франческо Фрідріха та Торстена Маргіса. Ця німецька пара виграла три останні чемпіонати світу в двійках та останній – в четрвіках. А у Фрідріха ще одне золото з іншим партнером. На Олімпійських іграх 2018 року тріумфували теж вони – і в парі, і у складі квартету.

В чоловічому скелетоні рівних нема латвійцю Мартінсу Дукурсу, який ставав чемпіоном світу 5 разів за останні за останні 6 турнірів. У жінок з 14 золотих нагород за всю історію виду спорту рівно половина дісталася німкеням.

В санному спорті також є свої суперчемпіони. Ера німця Георга Хакля, який з 1989 по 2005 здобув 3 золота Олімпіад та 10 перемог на чемпіонатах світу, змінила ера його співвітчизника, якому знадобилося навіть менше часу (11 років, 2006-2016) аби перевершити колегу. Фелікс Лох має в своєму активі теж 3 олімпійських перемоги, але на два золота чемпіонатів світу більше.

У жінок 17 з 18 останніх чемпіонатів світу вигравали спортсменки з Німеччини. Найчастіше – 5 разів, в тому числі і останній на сьогодні – Татьяна Хюфнер.

Сани по-українські

Через свою дорожнечу бобслей (навіть скромний боб коштує близько 50 тисяч доларів) в Україні особливого розмаху не набрав. Хоча в 1980-х над конструкцією бобу навіть працювали спеціалісти конструкторського бюро «Антонов». Та модель лягла в основу ризької розробки від заводу РАФ, на якій команда СРСР в 1988 році виборола золоту медаль Олімпіади. В чемпіонському дуеті був і українець Володимир Козлов. В незалежні часи цей вид спорту якийсь час ледь животів лише зусиллями підприємців-ентузіастів. Хоча є у нас і свій чемпіон світу – один з найпотужніших розганяючих світу Олександр Стрельцов. Щоправда, титул він виборов у складі збірної Швейцарії.

Про скелетон в Україні вперше масово заговорили минулого року, коли 18-річний спортсмен Владислав Гераскевич фактично власним коштом зумів пройти повноцінну підготовку, взяти участь в міжнародних змаганнях і навіть завоювати олімпійську ліцензію! Він же – перший учасник чемпіонату світу з цього спорту від України.

В Кореї спортсмен не просто виступив, а показав надзвичайно високий – 12-й результат за підсумками змагань.

А от санний спорт – найбільш успішний для України. Пов’язаний успіх з іменем Наталії Якушенко – бронзової призерки чемпіонату світу 2009 року. Це єдина українська медаль на змаганнях такого рівня в цих видах спорту. Роком раніше спортсменка була срібним призером за підсумками всіх етапів Кубку світу. Найвищий її результат на Олімпійських іграх – 9 місце.

Ще одна українка – Лілія Лудан – медалей чемпіонатів світу чи Кубка світу не має, але на Олімпіадах двічі (2002 та 2006 роки) показувала чудовий результат і фінішувала на 6 місці.

У чоловіків результати значно гірші, проте наші спортсмени регулярно беруть участь в змаганнях, а в Україні навіть є хоч і мінімальні, але умови для тренувань саночників – бази у Львові та Кременці (Тернопільська область).