«Дністер губить у хвилях свічада світанкових зір»

Спорт Молдови застрягнув в радянському періоді. В тому сенсі, що усі суттєві здобутки наших південно-західних сусідів або припали на 70-і чи 80-і роки минулого століття, або ж належать спортсменам, які починали свою кар’єру до 1991 року. Винятки – поодинокі.

Яскраве підтвердження тому – олімпійські успіхи Молдови. В 1996 році (перша в історії незалежної країни літня Оліміпада), в 2000-му та 2008-му. А от коли «спадок» закінчився, медалей нема два цикли поспіль: у 2012 та 2016 роках молдавські спортсмени не вигравали нагород.

Ніколає Журавський

Найбільш титулований молдавський спортсмен. Єдиний в країні, хто має вісім (!) золотих нагород чемпіонатів світу. В парі з білорусом Віктором Ренейським він тричі став чемпіоном світу в 1989 році, ще тричі – в 1990 році і двічі в 1991 році. Все це – тотальна перевага у веслуванні на каное на дистанціях 500 та 1000 метрів (двійки і четвірки). Після здобуття Молдовою незалежності, Ніколає Журавський поїхав виступати за Румунію, але перед Олімпіадою 1996 року не лише повернувся, але й «завербував» Ренейського, який погодився тимчасово залишити Білорусь. Пара виграла срібло в Атланті на 500-метрівці. Для Молдови – безсумнівний тріумф, але для спортсменів – звичайна подія, адже в цьому ж складі вони ставали двічі олімпійськими чемпіонами 1988 року в двійках на 500 і 1000 метрах.

З 2001 року Журавський очолює Національний олімпійський комітет Молдови. Також він є президентом місцевої федерації з веслування на байдарках та каное і членом парламенту.

Наталія Валєєва

Ця стрільчиня з луку здобувала нагороди найвищого рівня під чотирма прапорами. У складі збірної СРСР в 22 роки стала чемпіонкою світу в особистій першості, За рік – на Олімпіаді-1992 як член збірної Об’єднаної команди (Радянського союзу вже не було, але країни, що отримали незалежність ще не стали членами МОК) вона виграла дві бронзи – в індивідуальному заліку та разом з партнерками по команді.

Далі був короткий молдавський період, який приніс два титули чемпіонки світу в 1995 році (в приміщеннях та просто неба). А з 1997 року уродженка села Тернавка (нині фактично в складі Тирасполя) виступає за Італію. Тут врожай нагород набагато суттєвіший: 7 золотих і 3 срібних медалі чемпіонатів світу та два золота чемпіонату Європи.

Ігор Добровольський

Він народився в Одеській області, але футбольне становлення майбутнього олімпійського чемпіона проходило в Молдові – спочатку в спорт школі Тирасполя, а потім – в найсильнішій команді регіону тих часів – «Ністру» з Кишинева. В першій радянській лізі півзахисник дебютував в 17-річному віці і вже тоді за ним почали полювання московські клуби та київське «Динамо». В підсумку юнак обрав «Динамо», але московське.

Прогрес Добровольського був вражаючим: він стрімко увірвався до складу молодіжної збірної Союзу, з якою в 1988 році став чемпіоном Олімпійських ігор. А після падіння «залізної завіси» пограв на найвищому рівні – в чемпіонатах Італії, Іспанії, Франції та Німеччини. В складі «Марселя» він грав мало, проте став володарем Ліги чемпіонів в 1993 році. Після завершення кар’єри тренував ряд молдавський клубів і збірну Молдови, яку зумів підняти на найвищий в історії рядок рейтингу ФІФА. Після перемог над міцними командами Угорщини та Боснії (нині молдавські футболісти про таке можуть лише мріяти) наші сусіди піднялися на 39-е місце.

Сергій Мурейко

Ще один молдавський чемпіон (на фото – в синьому трико), який встиг постояти на п’єдесталі під гімни різних країни. Представляючи збірну СРСР борець греко-римського стилю в 1990 та 1991 роках двічі поспіль завойовував срібні медалі Кубку світу у ваговій категорії до 130 кг. Під прапором Молдови найтитулованіший в країні атлет став бронзовим призером Олімпіади 1996 року, двічі срібним призером чемпіонату світу (1993 та 1995) та три рази привозив бронзові нагороди з чемпіонатів Європи. Найвище досягнення після зміни громадянства на болгарське, став титул чемпіонат Європи-97 та бронза на чемпіонаті світу-1999.

Обидва програні фінали на ЧС та поразка на Олімпіаді-1996 – справа майже непереможного Олександра Кареліна. Причому сам 9-разовий чемпіон світу та 3-разовий олімпійський чемпіон називав саме Мурейка найбільш складним для себе суперником в кар’єрі.

Олег Сиргі

Єдиний в історії Молдови триразовий чемпіон Європи в олімпійських видах спорту. В найлегшій ваговій категорії (до 56 кг) серед важкоатлетів континенту йому майже не було рівних в першій половині поточного десятиліття. В 2011 році він підняв на 6 кг більше, ніж найближчий переслідувач, в 2013 році переміг з відривом у 3 кг, а в 2015 році – привіз конкурентам 5 і більше кг. Сюди слід додати ще й срібло 2012 року. На жаль, невдалими були виступи на чемпіонатах світу в цей період – 17-е місце в 2011 році та 14-е місце в 2014 році. Але в обох випадках він був серед кращих європейців – першим в 2011 році і другим в 2014-му. Просто, в цій ваговій категорії історично зафіксована тотальна перевага азіатів та латиноамериканців. Вони, як правило, окуповують усі місця в ТОП-10 і навіть нижче.

Втрачені для Молдови чемпіони

Крім того, багато молдован так і не встигли виступити за збірну рідної країни – або завершили кар’єру до 1991 року, або ж після здобуття Молдови незалежності вибрали для себе іншу батьківшину – Росію. Серед них чемпіонка світу та срібна призерка Олімпійських ігор 1976 року у веслування Лариса Попова, або гандболіст В’ячеслав Горпішин, який в 22 роки обрав збірну РФ і вдруге став з нею олімпійським чемпіоном (вперше – в складі збірної СНД) та двічі перемагав на чемпіонатах світу.

Ватерполіста Сергія Маркоча, в активі якого бронзові медалі Олімпіад 1988 та 1992 років, два титули чемпіона Європи (1985 та 1987) та перемоги у всіх євро кубках, називали свого часу найкращим нападаючим в світі. Він протягом 10 років був капітаном збірної СРСР а потім – Росії. За збірну Росії виступає і баскетболістка Наталія Вієру. Вона – шестиразова чемпіонка Європи.

Може пишатися Молдова і своїми спортсменами в інтелектуальних видах. Ігор Койфман в 10 років ставав срібним призером дорослого чемпіонату СРСР з шашок, а до 16 років чотири рази поспіль (1987-1990) перемагав на юніорських чемпіонатах світу. В 1990 році він емігрував до Ізраїлю.

Шахістка Ельміра Скрипченко в 16-річному віці стала чемпіонкою світу серед дівчат, але за 5 років вийшла заміж за французького гросмейстера Еміля Лотьє і змінила громадянство. Вже представляючи Францію Скрипченко досягла найбільшого в кар’єрі успіху – стала чемпіонкою Європи.