Тенісистки, донька сенегальця і ВелоТермінатор. ТОП-10 спортсменів Бельгії в історії

Футбол – справжня релігія і спорт номер 1 в Бразилії та Італії. Баскетбол – в Литві, дзюдо – в Японії та Франції, спортивна гімнастика – в Китаї, хокей – в Канаді, біг на середні й дальній дистанції – в Кенії. Для Бельгії – це велоспорт. В різних дисциплінах бельгійці зібрали 26 олімпійських нагород. Це найбільше серед усіх інших видів спорту. Втім, Олімпіада – лише одна сторона. Наприклад, один з найбільш зіркових спортсменів Бельгії виступав на Іграх лише один раз і посів там тільки 12-е місце.

Повсюди спорт

Правду кажучи, в Бельгії великий перелік видів спорту, які можуть претендувати на друге місце за попілярністю. Легка атлетика, дзюдо, плавання, теніс, мотокрос, кінний спорт, фехтування, вітрильний спорт та веслування, а ще – командні види. Зокрема, чоловіча команда з хокею на траві – срібні призери Олімпіади-2016 та діючі чемпіони світу, чоловіча збірна з водного пола чотири рази виборювала срібні медалі Олімпіад на зорі змагань (1900-1924), а тенісна чоловіча команда фактично без жодної топ-зірки в складі лише за останні 4 сезони двічі грала в фіналах Кубку Девіса. Волейбольний клуб «Ноліко» в 90-х роках минулого століття вважався одним з лідерів в Європі… І це ми ще жодного разу не згадали про футболу, де Бельгія ставала бронзовим призером чемпіонату світу в 2018 році, срібним призером чемпіонату Європи в 1980 та чемпіонами Олімпіади-1920.

Інгрід Бергманс

6-разова чемпіонка світу з дзюдо, 5-разова срібна призерка чемпіонатів світу

Одна з двох бельгійських спортсменок, яка 8 (!) разів на батьківщині визнавалася найкращою за рік. Причому п’ять разів поспіль – з 1982 по 1986 роки. У 1980-х на татамі Інгрід Бергманс не було рівних. Вона перемагала, як у своїй ваговій категорії до 72 кг, так і у відкритих змаганнях, куди допускалися всі спортсменки без обмежень у вазі.

І можна лише поспівчувати спортсменці в тому, що до програми Олімпійських ігор жіноче дзюдо було включене лише в 1992 році, коли бельгійка вже завершила кар’єру. Втім, умовне золото Олімпіади-1988 у неї все ж є. Тоді організатори-корейці мали право включити в програму один демонстраційний вид спорту. Вибір упав на традиційне для Кореї дзюдо. Чемпіонкою тоді стала саме Бергманс.

Хуберт ван Інніс

6-разовий олімпійський чемпіон (1900-1920) у стрільбі з луку

Найтитулованіший бельгійський спортсмен. Він з тих часів, коли Бельгія була одним зі світових лідерів в спорті – першій чверті ХХ століття. Тоді бельгійські атлети здобули 25 золотих медалей. Найбільше – 14 – на домашній Олімпіаді-1920 в Антверпені. В наступні майже 100 років було завойовано 15 олімпійських перемог.

Хуберт ван Інніс двічі ставав олімпійським чемпіоном в Парижі (1920) і чотири рази в Антверпені (1920) в стрільбі з луку. Він – найбільш успішний атлет в цьому виді спорту. Багато в чому це пояснюється тим, що на довгий час стрільба з луку втрачала статус олімпійського виду, а після повернення кількість дисциплін зменшилася до двох або чотирьох (особисті та командні змагання серед жінок та чоловіків). В часи Інніса «робінгуди» змагалися в точності з різних дистанцій, по рухомим і нерухомим мішеням тощо.

Поль ван Гімст

Восьмиразовий чемпіон Бельгії з футболу (1964-1975), бронзовий призер чемпіонату Європи-1972.

Футболістів світового класу в Бельгії завжди вистачало. Колись – Енцо Шифо, Ян Кулеманс, Мішель Прюдом, Жан-Марі Пфафф, Ерік Геретс та Френкі ван дер Ельст нині – Еден Азар, Кевін де Брюйне, Тібо Куртуа, Ромелу Лукаку, Вінсент Компані, Томас Вермален. Але навіть на їхньому фоні виділяється форвард «Андерлехта» Поль ван Гімст.

За 16 років клубів він провів більше 450 матчів і забив 223 голи. За збірну відзначився 30 разів (наразі другий показник в історії після Лукаку). Гімст чотири рази визнавався найкращим футболістом Бельгії (вперше – в 16 років, востаннє – в 31 рік), а вже після завершення кар’єри – був названий найкращим гравцем в історії бельгійського футболу. Міжнародна федерація футбольної історії статистики в 2003 році поставила його на 39-й рядок в списку найвеличніших футболістів в історії цього виду спорту.

Поль Анспах

Дворазовий олімпійський чемпіон з фехтування (1912)

Ще один спортсмен з золотого періоду бельгійського спорту. В Стокольмі він став переможцем в індивідуальній програмі серед шпажистів і разом з командою, в складі якої був також його брат Анрі. Олімпіада під час Першої світової війни не проводилася, а коли в 1920 році Поль Анспах повернувся на поміст – став срібним призером ігор, повторивши успіх і в 1924 році в Парижі. Також в його активі – бронза ОІ-1908 в Лондоні. Всі ці медалі він здобував в командній першості

Крім виступів в якості спортсмена, Анспах паралельно займався фехтуванням в іншій площині – організаційній. Він брав участь в створенні Національного олімпійського комітету Бельгії (1906), а в 1913 році був одним з ініціаторів створення Міжнародної федерації фехтування і став першим її генеральним секретарем. Вже по завершенню кар’єри – очолив Федерацію і пробув на посаді її президента з 1932 по 1950 роки.

Мішлін Ланнуа та П’єр Боньє

Олімпійські чемпіони з фігурного катання (1948)

На Зимових Олімпійських іграх Бельгія не вражає. За останні 18 «білих» Олімпіад було здобуто лише одне срібло та одну бронзу. Обидві медалі – в ковзанярському спорті, в якому сусіди – голландці – збирають по кілька золотих нагород на кожних змаганнях. Тому єдине в історії країни золото не можна ігнорувати. Здобули його Мішлін Ланнуа та її партнер П’єр Боньє на Олімпійських іграх в Санкт-Мориці відразу після Другої світової війни.

Також в їхньому активі – золоті медалі двох чемпіонатів світу в парному катанні (1947 та 1948) і титул чемпіонів Європи-1947. Після завершення кар’єри фігуристи розійшлися: Мішлін поїхала тренувати молодих канадських спортсменів, а П’єр залишився у Франції.

Жюстін Анен Арден та Кім Клійстерс

Чемпіонки світу з тенісу (5 разів на двох), перші ракетки світу (137 тижнів на двох), 11-разові (на двох) переможниці турнірів з серії «Великого шолому».

Початок нового тисячоліття ознаменувався тотальним пануванням бельгійського жіночого тенісу. Жюстін Анен-Арден та Кім Клійстерс народилися з інтервалом у рік (1 червня 1982 та 8 червня 1983 відповідно) і так само майже синхронно увірвалися в рейтинг WTA.

Більше року з серпня 2003 по вересень 2004 вони перехоплювали одна в одної титул першої ракетки світу. Протистояння продовжилося і в 2006 році. В підсумку успішнішою виявилася Анен-Арден. Потім в 2007–2008 роках вона ще більше укріпила лідерство, коли 61 тиждень поспіль очолювала світовий рейтинг. В підсумку у Жюстін 117 тижні на чолі списку WTA (це 7-й результат в історії), а у Кім – лише 20.

В кількості виграних турнірів також перевага у старшої на рік Анен-Арден. В її активі – аж 7 перемог на турнірах з серії Великого шолому з 2003 по 2007 роки. Найчастіше вона перемагала на кортах «Ролан Гаррос» – 4 рази (тричі поспіль в 2005–2007 роках), а от Вімблдон бельгійці не дався. Анен-Арден двічі виходила в фінал, але обидва рази програвала. Також в її активі золото Олімпійських ігор-2004 та два виграних фінальних турнірів року – неофіційних чемпіонатах світу з тенісу.

У Кім Клійстерс – 4 виграних фінали «Великого шолому»: один в Австралії та три в США (двічі поспіль – в 2009 та 2010 роках), але на одну перемогу більше на фінальних річних турнірах. В чому вона явно переважає подругу по команді, так це в кількості присуджених звань найкращої спортсменки Бельгії – Клійстерс визнавали такою 8 разів, тоді як Анен-Арден усього чотири. Загалом же з 1998 по 2011 роки це звання 13 разів з 14 вигравали тенісистки. Поклала початок цій ері Домінік ван Роост, але потім Кім та Жюстін фактично монополізували титул. На пару вони ще й Кубок Федерацій (жіночий аналог Кубку Девіса) вибороли в 2001 році.

Нафіссату Тіам

Олімпійська чемпіонка (2016), чемпіонка світу (2017), чемпіонка Європи (2018) з семиборства

Єдина в цьому списку діюча спортсменка. Восени в Катарі вона буде захищати титул чемпіонки світу на легкоатлетичній першості. Зазвичай в семиборстві перемагають ті, хто демонструє стабільні (зовсім не обов’язково переможні) результати в кожному з видів програми. Але три і два роки тому на Олімпійських іграх і чемпіонаті світу Нафіссату Тіам перемогла в трьох з семи дисциплін: стрибках у висоту, стрибках у довжину та штовханні ядра і стала другою в метанні спису. Тотальна перевага над суперницями вилилися в майже 100 очок відриву в фінальному протоколі ЧС-2017.

Золото-2017 стало першою для Бельгії перемогою на чемпіонатах світу з легкої атлетики. Тож не дивно, що її назвали спортсменкою року в країні. Як і в 2016-му, коли спортсменка, народжена у шлюбі бельгійки та сенегальця, виграла Олімпіаду. Як і в 2014-му, коли спортсменка стала бронзовою призеркою чемпіонату Європи. До речі, ту бронзу Тіам «перекувала» на золото в 2018 році. Їй лише 24 роки – отже попереду нові перемоги.

Стефан Евертс

10-разовий чемпіон світу з мотокросу

Про бельгійця в Україні чули хіба що ті, хто займаються перегонами. А між тим Стефан Евертс – легенда. Такий собі Міхаель Шумахер в мотокросі. Він лідер за кількістю титулів чемпіона світу (10 – з 1991 по 2006 роки). Він єдиний, хто ставав чемпіоном світу, виступаючи за чотири найсильніші японські «стайні»: Ямаху, Кавасакі, Сузукі та Хонда. Евертсу ставало так нецікаво перемагати, що він регулярно змінював класи машин – і у всіх п’яти ставав найкращим в світі.

Взагалі, Бельгія – світовий законодавець мод в мотокросі. Бельгійські гонщики лідирують за кількістю чемпіонів світу в історії. У Евертса і його співвітчизників 52 перемоги за 66 років (у найближчих переслідувачів – італійців – лише 23). А в ТОП-7 найтитулованіших мотоциклістів шестеро – бельгійці.

Едді Меркс

П’ятиразовий переможець велогонки «Тур де Франс», п’ятиразовий переможець «Джиро д’Італія»

Якщо Евертс – це Шумахер в мотокросі, то Меркс – це Пеле, Гретцкі, Каспаров, Шумахер і Мессі разом узяті – в велоспорті.

В 1973 році організатори найпрестижнішої в світі велобагатоденки «Тур де Франс» попросили Едді Меркса… не приїздити на змагання. Таке дивне прохання до чемпіона попередніх чотирьох років (1969-1972) пояснюється тим, що місцеві агресивні вболівальники були готові на радикальні заходи, аби не дозволити бельгійцю повторити рекорд улюбленця французів Жака Анкетіля, який в 60-х п’ять разів вигравав «Тур». Едді Меркс послухався і відмовився від участі. Але за рік повернувся і знову тріумфально переміг.

В 1975, коли рекорд Анкетіля вже мав бути побитий, французи реалізували свої погрози під час 14-го етапу. Меркс на той момент очолював загальну класифікацію, коли його вболівальник, що вискочив на шосе, вдарив в корпус. Велогонщик в результаті падіння не лише втратив шанси на перемогу і перший рядок загального заліку, але й зламав щелепу. Втім, навіть в такому стані Едді Меркс не просто здолав усі наступні 8 етапів, але й до останнього боровся за перемогу на «Великій петлі». Не вистачило зовсім трішечки – бельгієць в підсумку посів друге місце.

Рекорд Анкетіля досі не побитий. Його вдалося лише повторити, крім Меркса, ще двом спортсменам. Але в 2000 році Міжнародна спілка велосипедистів визнала саме бельгійця найвидатнішим гонщиком в історії цього виду спорту. Цьому посприяли не лише перемоги на «Тур де Франс», але й 5 виграних других за престижністю стартів – супербагатоденки «Джиро д’Італія», а також 4 титули чемпіона світу.

Єдина для гонщика Олімпіада завершилася лише 12-м місцем. Той гештальт частково в 2004 році закрив син легендарного спортсмена – Аксель Меркс, який став бронзовим призером Олімпійських ігор в шосейній гонці.