Ралі Дакар. Ювілейна гонка зовсім не в Дакарі

Легендарні автоперегони вже 10 років поспіль проходять не Сахарою, а пустелями Південної Америки. Втім, це аж ніяк не позначається на їхній престижності та інтересу з боку глядачів. Вже сьогодні, 7 січня в Перу стартує чергова пригода. Цікава і небезпечна.

Заблукав

Що робить звичайна людина, коли потрапляє в смертельно небезпечну ситуацію і рятується лише завдяки щасливому збігу обставин. Як мінімум, дякує вищим силам і намагається уникати повторення ризикованих факторів. А ще краще – застерігає інших від небезпеки. Але француз Тьєрі Сабін не був звичайною людиною. Мотогонщик під час перегонів Абіджан – Ніца відхилився значно східніше від маршруту, заблукав і опинився в пустелі Тенере. Якщо ви вважаєте, що найстрашнішою пустелею світу є Сахара, мусимо вас розчарувати. Є набагато гірші і небезпечніші місця. Тенере – з їх числа.

Мертва земля

Тенере – пустеля на південний схід від Сахари – вглиб континенту. В самому серці Африки, на півночі Нігеру й Чаду. Фактично це пустеля в пустелі. Тут найвищі на землі піщані дюни (до 250 метрів висотою), відсутнє постійне населення (іноді кочують племена туарегів), дощів не буває десятиліттями, між оазами – по 300-400 кілометрів, а живого настільки мало, що європейські дослідники справжньою сенсацією назвали знайдену акацію – єдину рослину на шляху в 400 кілометрів.

Щаслива випадковість

От саме в таких умовах в 1977 році опинився 38-річний Тьєрі Сабін, який мав мінімальні шанси вижити без води. На щастя, на третій день блукань його маршрут перетнувся з маршрутом туарегів, які врятували мотоцикліста. Він вирішив, що інші гонщики теж мають відчути всі «переваги» Тенере на собі і дорога нового ралі пройде не ближче до атлантичного узбережжя, а ближче до центральної Африки.

Наприкінці 1978 року стартувало перше ралі Париж-Дакар. Фініш відбувся 14 січня наступного року. Цього року – ювілейна 40-а гонка.

Географія ралі

Перший маршрут пройшов через Францію, Алжир, Нігер, Малі та Сенегал. Надалі ледь не кожного року додавалися нові країни – Буркіна-Фасо (на той момент – ще Верхня Вольта), Кот-д’Івуар, Мавританія, Гвінея, Сьєрра-Леоне, Лівія, Туніс…

До 1992 року популярність ралі стала настільки високою, що маршрут вирішили прокласти через всю Африка, долучивши ще кілька країн – Чад, Камерун, Центральноафриканську республіку, Конго, Заїр (нині – ДР Конго), Габон, Анголу, Намібію. Кінцевим пунктом став Кейптаун (Південноафриканська республіка).

Потім додалися Іспанія та Марокко, а в середині 90-х від Париж-Дакар лишилася лише назва. Стартували гонщики з іспанських Гранади та Барселони, португальського Лісабону, зазирали в Лівію та навіть Єгипет, а етапів територією Франції в деяких роках взагалі не було.

Новосілля

В 2008 році ювілейна, тридцята, гонка була відмінена через загрозу нападів на учасників ралі з боку терористичних ісламських угрупувань, що діяли в Північній Америці. Після того, аби уникнути непотрібних додаткових ризиків, організатори перенесли ралі в Південну Америку. Спочатку – на територію Аргентини та Чилі, пізніше додали високогірні ділянки в Перу та Болівії. А один раз ралі навіть зазирнуло до Парагваю.

Цього року – унікальний випадок. Лише 10 етапів. Лише 10 днів. Лише одна країна (Перу). І траса загальною довжиною менше 3000 кілометрів. В кращі часи від Парижу до Дакару гонщики долали втричі довші відстані.

Рекордсмени і фаворити

З першого ж року учасники нового ралі змагалися в трьох групах: мотоцикли, автомобілі, вантажівки. В кожній з категорії склалися свої традиції і свої рекорди.

Так в найпрестижнішому автомобільному заліку за попередні 40 років найчастіше (22 рази) перемагали французи. Найтитулованіший гонщик – семиразовий чемпіон Ралі Дакар Стефан Петерансель. У фіна Арі Ватанена «лише» 4 перемоги.

Серед мотоциклістів теж лідирують французи, які зібрали 23 титули. Петерансель відзначився і тут, перемагаючи 6 разів з 1991 по 1998 роки.

По 5 титулів завоював його співвітчизник Сіріл Деспре та іспанець Марка Кома. По чотири – італієць Еді Оріолі та перший чемпіон ралі Париж-Дакар француз Сіріл Неве.

Серед вантажівок також є фаворити – це російські КАМАЗи, які 15 разів ставали переможцями. Причому 7 разів це був екіпаж Володимира Чагіна. На рахунку чехів з «Татрою» – 6 титулів. Щоразу команду Чехії вів до перемоги Карел Лопрайс.

28+45 загиблих

Небезпечна ідея Тьєрі Сабіна забрала життя вже першого ж року. Першою жертвою став французький мотоцикліст Патріс Доден. Він на ходу спробував зняти шолом і в цей момент перевернувся, вдарившись незахищеною головою об камені. Саме байкери гинули на трасах ралі найчастіше – 19 фатальних випадків з 28 припадають на двоколісні машини. В тому числі – останні 10, що припали на період з 2005 по 2015 рік.

Крім учасників змагань свою смерть знайшли і 45 сторонніх людей: журналісти, члени команд супроводу, глядачі, просто випадкові перехожі. Символічно, що в цьому списку є прізвище… Тьєрі Сабіна, який в 1986 році розбився на гелікоптері, який врізався в піщаний бархан. Разом з засновником ралі загинуло тоді ще четверо людей, які перебували на борту.

Український слід

Стара африканська ера ралі (до 2008 року) пройшла без українців. Саме на 2008 рік планувався дебют команди під синьо-жовтим прапором, але не склалося – гонку відмінили. Тож боротися за золоту статуетку туарега (як данина рятівникам засновника ралі) український підприємець і гонщик Вадим Нестерчук зміг лише з 2009 року. І кожного разу покращував результат. Піком стало 26-е місце в заліку автомобілів в 2013 році. Можливо, результат вдалося би покращити в майбутньому, але влітку 2013-го Нестерчук загинув в пустелі на Аравійському півострові, де тренувався для участі в наступному ралі.