В Азії – своя Ліга чемпіонів

Поки в Європі Ліга Чемпіонів лише набирає обертів, визначаючи учасників весняної стадії плей-офф, на інших континентах, де головні клубні змагання відбуваються за схемою весна-осінь, прийшов час вирішальних матчів.

В Південній Америці щойно переможцем Копа Лібертадорес став «Фламенго». А 24-го листопада матч-відповідь фіналу Азійської Ліги чемпіонів відбудеться в японському місті Сайтама. Цей турнір в Україні значно менш відомий, ніж єврокубки чи навіть американські змагання з футболу. Але потужні фінансові потоки в Азії дозволяють залучити сюди чимало зірок світового футболу. Тож останніми роками тут надзвичайно цікаво.

Азійська історія Ліги чемпіонів

Азіати не набагато відстали від УЄФА і запровадили свій міжнародний клубний футбольний турнір лише на 10 років пізніше за європейців. В 1967 році в першому розіграші Ліги чемпіонів (тоді офіційна назва була – Asian Club Championship) участь взяли лише 6 команд – з Південної Кореї, Ізраїлю, Таїланду, Гонконгу, Малайзії та В’єтнаму.

Спочатку планувалося 8 учасників, але Індія та Іран в останній момент передумали і організаторам довелося вигадувати на ходу нову схему проведення дебютного турніру. Через це перший переможець – ізраїльський «Хапоель» з Тель-Авіва – провів лише одну гру. Команда автоматично отримала місце в фіналі, куди пробився також малазійський «Селангор». Вирішальний матч команди зіграли в Бангкоку і «Селангор» до 70-ї хвилини мінімально вів у рахунку, але потім двічі пропустив, програвши в підсумку з рахунком 1:2.

В 1968 році турнір не проводився, а в 1969-му чемпіоном став ще один клуб з Тель-Авіву. Тепер це був «Маккабі». В Лізі чемпіонів цього разу зіграли вже Індія з Іраном і Філіпини з Японією. В 1970 році «Хапоель» знову грав у фіналі, але цього разу переміг «Тадж» з Ірану. Нині він носить назву «Естеглал» і є одним за найбільш відомих клубів Азії. За рік Ізраїль повернув собі титул – вдруге переміг «Маккабі» з Тель-Авіву.

Проблеми політичні і фінансові

Турнір 1972 року мав стати майже ювілейним – п’ятим за ліком. Проте не судилося. Про участь в змаганнях заявили лише 7 країн, але перед жеребкуванням представники двох арабських клубів – «Аль-Кадісії» (Кувейт) та «Расінг Бейрут» (Ліван) заявили, що відмовляються грати ізраїльського клубу «Маккабі» з Нетанії. Поки організатори думали, як вийти з ситуації, гонконзький «Рейнджерс» попередив про фінансові проблеми і відмовився брати участь. В результаті розіграш довелося відмінити.

Як виявилося пізніше, перерва розтягнулася на кілька років. П’ятий розіграш розпочався тільки в 1985 році. Вже без Ізраїлю, який приєднався до УЄФА.

Натомість географія змагань серйозно розширилася – додалися чемпіони Іраку, Йорданії, Сирії, Бангладеш, Пакистану, Шрі-Ланки, Непалу, Мальдівських островів, Індонезії, Сінгапуру, Брунею, Північної Америки. А головне – Китаю та Саудівської Аравії.

Лідери за титулами

Китайські та саудівські клуби за історію існування Ліги чемпіонів AFC вигравали турнір 3 та 4 рази відповідно. Більше титулів лише у команд з Південної Кореї (11) та Японії (7). Чемпіони Ірану перемагали тричі.

Щодо клубів, то лідером є корейський «Поханг Стілерз» – найсильніша команда Азії в 1997, 1998 та 2009 роках. По два рази чемпіонами Азії ставали аж 11 клубів: «Аль-Хілал» та «Аль-Іттіхад» (Саудівська Аравія), «Естеглал» (Іран), «Соннам», «Сувон Самсунг» та «Чонбук Хюндай» (Південна Корея), «Маккабі Тель-Авів» (Ізраїль), «Тай Фермерс Банк» (Таїланд), «Аль-Садд» (Катар), «Гуанчжоу Евергранд» (Китай) та «Урава Ред Даймондс» (Японія).

Свіжий фінал

«Урава» може зрівнятися з «Похангом» за кількістю перемог вже сьогодні. Для цього потрібно обіграти «Аль-Хілал», який теж має чудову нагоду виграти турнір втретє. Перший фінальний матч відбувся два тижні тому в Ер-Ріяді і завершився перемогою господарів з рахунком 1:0. Тепер японці спробують взяти реванш вдома.

Цікаво, що в фіналі 2017-го року ці команди вже грали між собою. Тоді в гостях «Урава» зіграла внічию 1:1, а вдома перемогла з мінімальним рахунком 1:0. Програв «Аль-Хілал» також фінал 2014-го року австралійському «Вестерн Сіднею». А у 1986 та 1987 роках клуб з Саудівської Аравії двічі діставався до вирішальних матчів і двічі програвав саме японським командам. Спочатку це був груповий фінал чотирьох, де вирішальним став програш 3:4 «Фурукаві Електрик» (нині клуб-чемпіон того року носить назву «ДЖЕФ Юнайтед»), а потім відбувся взагалі дикий випадок. Фінал-87 не відбувся через те, що організатори призначили дату на час підготовки збірних. Японський «Йоміурі» (зараз це «Токіо Верді») не втратив нікого з гравців, а от араби делегували аж 9 футболістів основного складу в національну команду. На знак протесту «Аль-Хілал» не вийшов на матч і титул автоматично віддали японцям.

Зіркові імена

Довгий час Азійська Ліга чемпіонів вважалася відверто нецікавим турніром через загальний низький рівень учасників турніру. Навіть місцеві гранди дуже рідко мали у складі футболістів, яких знали вболівальники за межами Азії. Ситуація почала змінюватися з економічним розвитком регіону. Нині власники клубів з Близького сходу (Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ) мають можливість запрошувати зіркових гравців з Європи та Південної Америки – переважно ветеранів віком далеко за 30, які прагнуть підзаробити у шейхів перед футбольною пенсією. Успішно в фінансово-футбольну гонку включився Китай, де крутяться величезні кошти.

В поточному розіграші Ліги чемпіонів AFC в матчах брали участь достатньо відомі в світі гравці: бельгієць Маруан Феллаіні (бронзовий призер чемпіонату світу, переможець Ліги Європи у складі «МЮ»), ірландець Вес Гулаган (більше 100 матчів і 12 голів в Англійській Прем’єр-лізі за «Норвіч»), алжирець Ясін Браїмі (чемпіон Португалії в складі «Порту» і діючий переможець Африканського Кубку Націй), мексиканець Ектор Морено (двічі чемпіон Нідерландів у складі «АЗ Алкмаар» та «ПСВ», двічі чемпіон Золотого кубку КОНКАКАФ), словак Владімір Вайс, італієць Граціане Пелле, марокканець Мехді Бенатія (двічі чемпіон Німеччини з «Баварією», двічі чемпіон Італії з «Ювентусом»), іспанець Габі (чемпіон Іспанії з «Атлетіко»), бразилець Пауліньо (чемпіон Іспанії з «Барселоною»), швед Ола Тойвонен, знайомий за виступами за «Шахтар» бразилець Фернандо, колишня легенда «Порту» і «Зєніта» бразилець Галк і багато інших.

В складі фіналістів виступають Себастьян Джовінко (23 матчі за збірну Італії, 5 сезонів в Серії А за «Ювентус»), Бафетембі Гоміс (12 матчі за збірну Франції, 8 сезонів поспіль забивав по 10 і більше голів в чемпіонаті Франції), Андре Карільо (62 матчі за збірну Перу, чемпіон Португалії в складі «Бенфіки»). Це – головні зірки «Аль-Хілалу». Гоміс, до речі, найкращий бомбардир турніру. 34-річний форвард забив вже 10 голів в 13 матчах.

«Урава Ред Даймондс» ставку робить на вітчизняних талантів і бразильців. Форвард Сінзо Корокі останні 8 років не забиває менше 14 голів за сезон. В поточному розіграші Ліги чемпіонів на його рахунку 8 влучних ударів і третє місце в списку бомбардирів. З латиноамериканців найбільш відомими футболістами є дует Евертон – Фабрісіо, які минулого року перейшли з португальского чемпіонату. Там на їхніх рахунках було по 150+ матчів на найвищому рівні.

Та чи вистачить цього аби здолати «Аль-Хілал»? Програвати свій п’ятий фінал араби не налаштовані.