13 перших чемпіонів

У футбольному світі існує дві різні сезонні схеми проведення клубних змагань: «осінь – весна» та «весна – осінь». Ті, хто обрав для себе другу схему – рахують титули просто зараз.

Трішки теорії

Визначення схем максимально прозорі. «Весна – осінь» – це ті чемпіонати, де команди розігрують першість в рамках одного календарного року: почали навесні, закінчили пізньої осені. Взимку перерва, а літо навпаки – заповнене офіційними матчами

Відповідно, схема «осінь – весна» передбачає дзеркально інший варіант: початок сезону в серпні чи вересні, максимально насичений зимовий період (в Англійській прем’єр-лізі навіть на Різдво і Новий рік перерв не роблять), фініш в травні і далі – відпочинок і підготовка до нового циклу.

Трішки географії

Друга схема набагато біль поширена в Європі. З 55 федерацій, що входять до УЄФА, лише 13 країн обрали для себе варіант з визначенням чемпіона в рамках одного року. І це переважно середняки та аутсайдери європейського рейтингу. В ТОП-20 з них немає нікого, а в ТОП-30 – лише Білорусь, Швеція, Норвегія та Казахстан.

Крім цих 13 країн, систему «весна-осінь» обрали для себе майже всі федерації в Південній Америці (крім Аргентини) та США. Так само на американському континенті проводяться і міжнародні клубні турніри – Кубок Лібертадорес та Судамерикана. Натомість в єврокубках всі підлаштовуються під більшість, тим паче, що за системою «осінь – весна» грають усі гранди, включно з Англією, Італією, Німеччиною, Іспанією та Францією.

За і проти

В Україні, де також чемпіонати проходять за біль популярною в Європі схемою «осінь – весна», час від часу різні тренери, футбольні експерти чи спортивні журналісти ініціюють обговорення, щодо доцільності переходу на календарний рік – тобто, грати сезон з березня по листопад. Так, як це було кілька десятиліть в чемпіонаті СССР. Однак все поки лишається без змін, оскільки і той, і той варіанти мають як свої плюси, так і мінуси в українських реаліях.

Головний позитивний аспект діючою системи – синхронізація календаря з більшістю Європи і головне – єврокубками. Інакше би чемпіон і призери країни (визначався б листопаді) починав виступи в Лізі чемпіонів та Лізі Європи аж через 8–9 місяців. Хтозна, як за цей час може змінитися команда. Історія знала чимало прикладів, коли і за півроку команди змінювалися до непізнаваності. Сьогодні – чемпіон і маєш потужний склад, а за півроку – фінансові проблеми, втрата зірок і ганьба на європейській арені.

Ще один плюс системи «осінь – весна» – велика літня перерва, яка припадає на час проведення великих змагань – чемпіонатів світу та Європи. В іншому випадку УПЛ доводилося би йти на півторамісячну штучну паузу в розпал сезону, в разі якщо збірна України пробивалася би на ці турніри. Не дуже відрізняється від нинішньої системи. Сьогоднішні прихильники схеми «весна – осінь» – країни, які за деякими винятками (Швеція, Ісландія, можливо Фінляндія, Ірландія та Норвегія) майже не мають шансів зіграти на Євро чи ЧС. А якщо й гратимуть, то їхні збірники грають переважно за кордоном – в Англії чи деінде, де діє класична система і літо є вільним.

За систему весна – осінь говорить клімат і погода. Зараз в Україні весь червень і більшу частину липня, коли газони перебувають в оптимальному стані, офіційні матчі не проводяться. Натомість, аби вписатися в календар, командам доводиться виходити на поля навіть наприкінці лютого і завершувати аж на початку грудня.

Клімат – чи не єдиний аргумент. Достатньо глянути на мапу світу. Найпівденніші країни з тих, хто розігрує чемпіонство з весни по осінь – Грузія, Казахстан і Молдова. Решта – Скандинавія, Балтійський регіон чи північноатлантичний басейн.

Свіжі учасники Ліги чемпіонів

Ще не завершений навіть розіграш групового етапу ЛЧ сезону 2019-2020, а вже відомі перші учасники нового турніру, який стартує у вересні наступного року. Щоправда, з огляду на низький рейтинг федерацій, де змагання проходять за схемою «весна – осінь», вони розпочнуть свій шлях раніше – навіть у липні – з кваліфікаційних раундів. Отже, хто ці перші 13 чемпіонів?

Фарерські острови (50-й номер в рейтингу УЄФА). Чемпіоном став КІ «Клаксвікар». Це 18-й комплект золотих медалей для команди, проте востаннє чемпіонство у них було аж 20 років тому – в 1999-му.

Грузія (47). Найбільш титулований клуб країни – тбіліське «Динамо» – на фініші випередило одноклубників з Батумі на 2 очки і завоювало 17-е золото після трирічної перерви. Вітаємо з медалями українців воротаря Сергія Литовченка та захисника Олександра Каплієнка.

Естонія (46). Талліннська «Флора» без особливих проблем привезла найближчому конкуренту на фініші 12 очок і вп’яте за останнє десятиліття стала чемпіоном країни.

Латвія (42). Чемпіонами країни у складі ФК «Рига» стали два українці – форвард Роман Дебелко та півзахисник В’ячеслав Шарпар. Це друга поспіль перемога клубу.

Литва (41). «Судува» втретє поспіль виграла чемпіонат Литви. Цього разу більш впевнено, ніж в 2017 та 2018. Тоді «Жальгіріс» відставав на 4 та 2 очки відповідно. Нині відрив склав 7 пунктів.

Ісландія (39). Вже 27-е чемпіонство здобув КР «Рейк’явік». Востаннє команда приміряла корону шість років тому

Фінляндія (38). «Куопіо Палосеура» або просто КуПС не знав перемог в чемпіонаті аж з 1976 року! Жоден з нинішніх чемпіонів тоді ще й не народився.

Ірландія (37). А от «Дандалк» вже, мабуть, звик до золотих медалей. Починаючи з 2014 року ця команда лише один раз (в 2017) пропустила вперед конкурентів. Нічого не змінилося й цього разу.

Молдова (35). Тираспольський «Шериф» має ще більш тотальну перевагу. В цьому столітті команда лише двічі не ставала чемпіоном Молдови – в 2011 та 2015 роках. Решта 18 чемпіонатів приносили команді золото. Цього року – з переконливим відривом у 17 очок. Доклали руку до чергового чемпіонства українці – півзахисники Андрій Близниченко та Артем Гордієнко.

Казахстан (24). Український тренер Роман Григорчук привів «Астану» до 6-го поспіль титулу чемпіона країни. Цього ралу було складно: 1 очок переваги над «Кайратом» на фініші. Причому чемпіон в сезоні програв віцечемпіону два з трьох матчів.

Норвегія (23). Двічі поспіль в 2017 та 2018 роках «Мольде» клав до кишені срібло чемпіонату Норвегії, програючи «Русенборгу» 7 і 5 очок. Цього року флагман норвезького футболу провалився (лише 4-е місце), чим відразу скористався «Мольде».

Швеція (22). В напруженій боротьбі визначався чемпіон Швеції. На фініші розклад виявився наступним: у «Гаммарбю» та «Мальме» – по 65 очок, а в «Юргордена» – 66. Це перший чемпіонський титул «синіх стрічок» з 2005 року.

Білорусь (21). У наших північних сусідів – історична подія. Після 13-річного домінування БАТЕ в країні – новий чемпіон. Перервало рекордну серію брестське «Динамо», у складі якого золоті медалі виборювали форварди Артем Мілевський та Олексій Хобленко і півзахисник Олександр Нойок. В Бресті з жовтня тренується ще один українець Євген Хачеріді, проте його контракт з новим клубом набуває чинності лише з 1 січня 2020 року.