«То певно наші б’ють у барабани»…

Польський спорт завжди був на висоті. Причому незалежно від історичного періоду чи поділу на зимові/літні та індивідуальні/командні види. Успішні польські спортсмени з’являлися регулярно: від першої ж участь Польщі на Олімпійських іграх в 1924 році до останньої минулорічної зимової Олімпіади.

На літніх Олімпіадах збірна усього лише 2 рази випадала за межі ТОП-30 в медальному заліку. Вперше – в 1948 році після виснаження Другою світової війною, а вдруге – в 2016-му в Бразилії, коли 11 завойованих нагород дозволили посісти лише 33-е сходинку. На кожній з Олімпіад польські атлети завойовували бодай одну медаль (в 1948 якраз була одна бронза), а як правило їхня кількість перевищувала десяток. Більше того, в 60-х та 70-х Польща привозила щоразу від 18 до 32 медалей і шість разів поспіль не опускалася нижче 10-го місця в загальному заліку. 1984-й рік, коли совєтська влада заборонила своїм сателітам з соціалістичного табору брати участь в ОІ в США (не послухалися лише румуни), виносимо за дужки.

Хто ж був найкращим представником польського спорту в історії? Пропонуємо обрати з наступного списку.

Каміль Стох

Зимові Олімпійські ігри були не такими успішними. Свою першу нагороду поляки здобули лише на 7-й своїй Олімпіаді (1956), першого олімпійського чемпіона з зимових видів спорту виховали до 11-х Ігор (1972), а ще 10 років тому мали в активі усього-на-всього 1 золоту, 3 срібні і 4 бронзові медалі. Прорив стався на останніх трьох турнірах: 5+4+5 нагород. В 2014 році збірна виборола відразу 4 золоті медалі і фінішувала в загальному заліку на 11-му місці.

Дві з них тоді отримав стрибун з трампліна Каміль Стох. З різницею в тиждень він став чемпіоном у стрибках зі звичайного і гігантського трамплінів. За два роки у нього була хороша нагода повторити дубль: чемпіонство на «великій гірці» поляк узяв без проблем, а от в звичайному форматі фінішував лише четвертим (хоча після кваліфікації і першої спроби посідав другу сходинку з мінімальним відставанням від лідера).

Також в активі Стоха – два титули чемпіона світу (2013 та 2017) олімпійська бронза 2018 року в командному заліку, дві перемоги на Кубках світу (2014 та 2018) і стільки ж перших місць на Турне чотирьох трамплінів. Поляк – другий в історії цього виду спорту, хто завоював своєрідний «Великий шолом», перемагаючи на УСІХ етапах Турне в 2018 році.

Адам Малиш

На фоні Стоха дещо губиться інший талановитий польський стрибун – Адам Малиш. Він тричі виборював срібні медалі Олімпіад, але жодного разу не дістався до вершини. Натомість, у Малиша – 4 титули чемпіона світу (2001, 2003 і 2007 роки) і стільки ж Кубків світу.

Феноменальний спортсмен в 17 (!) років виграв Турне чотирьох трамплінів і став першим стрибуном в історії, хто набрав 1000 очок в особистому заліку. Йому досі належать світові рекорди по дальності стрибків на шести трамплінах світу. В 2011 році в самому розквіті сил Адам Малиш був визнаний найкращим польським спортсменом десятиліття і… завершив кар’єру, спробувавши свої сили в ралійних перегонах.

Юстина Ковальчик

Третя і остання в цьому списку представниця зимових видів спорту. Лижниця, яка виграла два золота Олімпійських ігор в 2010 (10 км) та 2014 (30 км) роках. Причому друга перемога стала можливою, незважаючи на важку травму спортсменки.

Також у неї ще бронза Турина-2006 та срібло і бронза Ванкувера-2010. А ще Юстина Ковальчик – двічі чемпіонка світу (по три срібла і бронзи). І чотири рази перемагала в загальному заліку Кубку світу (2009, 2010, 2011, 2013). П’ять років поспіль її визнавали найкращим спортсменом року в Польщі (2009–2013).

Єдина пляма – річна дискваліфікація через допінг, датована 2005 роком. На щастя, та помилка не зламала Юстину Ковальчик, і пізніше ми побачили одну з найкращих лижниць на трасі.

Роберт Левандовскі

Форвард «Баварії» спростив життя тим, хто кілька десятиліть намагався визначити найкращого польського футболіста в історії.

Найбільш титулований на рівні збірної Польщі – Гжегош Лято, у якого дві бронзові медалі чемпіонатів світу (1974 і 1982), олімпійське золото і срібло (1972, 1976). Плюс два титули найкращого футболіста Польщі (1977, 1981).

Найбільш визнаний в Європі – Казімеж Дейна, який в 1974 році став третім в опитуванні для визначення володаря Золотого м’яча. Поляк пропустив перед себе лише легендарних Йогана Кройфа та Франца Бекенбауера. І все це, виступаючи не за якийсь гранд, а за скромну варшавську «Легію». Плюс два титули найкращого футболіста Польщі (1973, 1974).

Найбільш зірковий – Збігнев Бонек. У нього теж третє місце в боротьбі за «Золотий м’яч». Це сталося у 1982 році, коли поляк виступав за італійський «Ювентус». В Італії Бонек став чемпіоном країни і двічі вигравав Кубок (вдруге вже з «Ромою»), а також в біло-чорній футболці перемагав в Кубку чемпіонів і Кубку кубків. І так, він має два титули найкращого футболіста Польщі (1978, 1982). А король футболу Пеле, складаючи свій ТОП-100 гравців за всю історію в 2004 році (ще без Мессі і Роналду) включив туди лише одного поляка – Бонека.

А ще ж був Роман Копачевський, більш відомий, як гравець французького «Реймса» та іспанського «Реала» Раймон Копа. У нього – три Кубки чемпіонів і «Золотий м’яч» 1958 року. За бажання, можна й цього етнічного поляка, нащадка мігрантів до Франції вважати польським футболістом.

Втім, крапку поставив Роберт Левандовскі. У складі збірної у нього нема таких партнерів, які були в команді в 1970-х, але він вже переписав історії команди. Форвард «Баварії» наразі має найбільше матчів за національну команду (110) і найбільше голів (60). Плюс 7 титулів чемпіона Німеччини, і стільки ж поспіль перемог в опитуванні на найкращого футболіста Польщі (2011–2017). В поточному сезоні він знову на висоті: 22 голи в 15 матчах Бундесліги та Ліги чемпіонів.

Роберт Корженевскі

Ще один фантастичний Роберт. Єдиний в історії Польщі чотириразовий олімпійський чемпіон і єдиний в історії світової спортивної ходьби спортсмен, який тричі поспіль перемагав на Олімпіадах на дистанції 50 км (1996, 2000 і 2004). Більше того, жодному іншому не вдавалося виграти хоча би двічі в різні роки цю дистанцію. Також Роберт Корженевскі – триразовий чемпіон світу на 50-кілометровій дистанції

Ірена Шевінська

Її тато – польський інженер-акустик, а мама – киянка. Познайомилися батьки майбутньої чемпіонки в Самарканді, куди були евакуйовані під час Другої світової війни. Після війни родина переїхала на батьківщину тата, де й сформувалася спортсменка.

Успішна кар’єра спринтерки розтягнулася на 12 років. Почалося все із золота в естафеті 4х100 на Олімпіаді в Токіо (1964). Там же було два срібла – в бігу на 200 метрів та стрибках у довжину. А завершилося – золотом на 400-метрівцв в Монреалі-1976. Між цими подіями помістився ще один титул олімпійської чемпіонки (200 метрів в 1968 році).

Після завершення кар’єри перемоги не залишили Ірину Шевінську. В 1981 році вона була внесена до Міжнародної єврейської спортивної зали, а два роки тому потрапила в список «8 найвідоміших жінок Польщі» разом з вченою-фізиком Марією Склодовською-Кюрі, нобелівської лавреаткою з літератури Веславою Шимборською, акторками Барбарою Брильською, Ізабеллою Скорупко та іншими.

Станіслава Валасевич

Тримісячною дівчинкою батьки вивезли Станіславу Валасевич до США, де вона й жила й тренувалася з 1911 до 1932 року. Але коли американська федерація запропонувала спринтерці взяти участь в Олімпіада в Лос-Анджелесі під зірково-смугастим прапором і новим іменем Стелла Волш, дівчина відмовилася. Вона прийняла польське громадянство в консульстві Польщі в Нью-Йорку і за два місяці вже виборола золото для на дистанції в 100 метрів для історичної батьківщини, побивши паралельно світовий рекорд. Повторити успіх у Берліні-1936 року не вдалося – лише срібна медаль. Валасевич спробувала оскаржити результати, вдавшись до звинувачень на адресу чемпіонки Гелен Стівенс. Мовляв та – перевдягнений чоловік. Американці довелося «наводити докази» членам комісії, які після огляду відхилили протест польської спортсменки.

Іронія долі в тому, що коли Валасевич померла (її застрелили у віці 69 років під час пограбування магазину), під час розтину з’ясувалося, що вона сам – напівчоловік. Після довгої дискусії Міжнародний олімпійський комітет не став анульовувати результати 45-річної давності і забирати медалі у полячки через те, що вона виявилася гермафродитом.

По два золота

В історії польського спорту, крім Юстини Ковальчик, було ще 13 дворазових олімпійських чемпіонів. Це Вітольд Войда (фехтування, 1972); Рената Мауер (кульова стрільба, 1996, 2000); Йозеф Шмідт (пострійний стрибок, 1960, 1964); Вальдемар Башановскі (важка атлетика, 1964, 1968); Єжи Кулей (бокс, 1964, 1968); Юзеф Запендзкі (кульова стрільба, 1968, 1972), Вальдемар Легень (дзюдо, 1988, 1992); Аркадіуш Скжипашек (п’ятиборство, 1992); Анджей Вронскі (греко-римська боротьба, 1988, 1996); Роберт Сич і Томаш Кухарскі (академічна гребля, 2000, 2004); Томаш Маєвскі (штовхання ядра, 2008, 2012) і Аніта Влодарчик (метання молота, 2012, 2016).

З мультимедалістів також заслуговують бути згаданими фехтувальник Єжи Павловскі (олімпійський чемпіон і тричі срібний призер Олімпіад в 1950-х та 60-х роках) і плавчиня Отилія Єнджейчак (чемпіонка і двічі срібна призерка Олімпіади-2004).

На чемпіонатах світу з цього списку найчастіше «запалювали» Павловскі (7 титулів найсильнішого шабліста на планеті), Башановскі (5 разів піднімав над головою найважчу в світі штангу) і Влодарчик, яка з 2009 по 2017 роки лише раз з п’яти чемпіонатів не закидала молот далі за всіх (5-е місце в 2011 році). В чотирьох інших випадках (2009, 2013, 2015 та 2017) рівних Аніті не було.

Командні гравці

Про футбол вже згадували, але талановиті і всесвітньовідомі спортсмени-поляки є і в іних командних видах спорту. Зокрема, в НБА більше 800 матчів за 13 сезонів провів центровий Марцін Гортат. В 2009 році він разом з «Орландо Меджик» навіть дійшов до фінальної серії, де програв у бротьбі за титул чемпіона НБА «Лос-Анджелес Лейкерс».

745 матчів в НХЛ провів Маріуш Черкавскі. У Кшиштофа Оліви лише 410 ігор в найсильнішій хокейній лізі світу, але він може похвалитися виходом в фінал Кубка Стенлі в 2004 році, коли його «Калгарі Флеймс» програв вирішальн серію з рахунком 3:4 «Тампі».

Але найбільших успіхів поляки досягли у волейболі. Збірна Польщі – одна з найсильніших в світі за всю історію і прямо зараз. Символ цього виду спорту в Польщі – Хуберт Єжи Вагнер. В статусі гравця він зіркою не став (багаторазовий чемпіон місцевого чемпіонату і бронзовий призер Євро-67), але в ролі тренера став легендою. Під його керівництвом чоловіча збірна Польщі стала чемпіоном світу (1974) та олімпійським чемпіоном (1976) і двічі виборювала срібло на чемпіонатах Європи (1975, 1983). Золоті команди Вагнера на ЧС та Олімпіаді на 75 % були ідентичними. Едвард Скорек, Ришард Босек, Веслав Гавловскі, Марек Карбаж, Мирослав Рибачевскі, Влодзімеж Садальскі, Влодзімеж Стефаньскі, Томаш Войтовіч та Збігнев Зажицкі мають в колекції обидві золоті медалі.

Але й нинішнє покоління поступається їм несуттєво. Адже в 2014 та 2018 роках Польща перемагала на чемпіонатах світу. В обох випадках найкращим гравцем турніром ставали поляки: 5 років тому це був Маріуш Влажли, а минулого року – Бартош Кубек. Правда, текучка нині шалена – двічі чемпіонами стало лише 5 гравців – Пйотр Новаковскі, Давід Конарскі, Фабіан Джизга, Павел Заторскі та Міхал Кубяк.