Українські спортсмени для Азербайджану

Азербайджан цими вихідними святкує День незалежності. Ця країна має довгу епічну історію, але що стосується спорту – то похвастатися серйозними здобутками не може. Так, можна зауважити: на Олімпійських іграх азербайджанські спортсмени вибороли чимало медалей – 42. Проте, якщо придивитися ближче, то не такі вже ці призери й азербайджанці. Значна частина з них – легіонери, що змогли звабити не надто патріотичних спортсменів з інших країн.

Азербайджанський інтернаціонал

Загадані вище 42 нагороди Літніх Олімпіад під прапором Азербайджану здобували 33 спортсмени та спортсменки. Але азербайджанців з них хіба що половина. Решта – колишні громадяни РФ (Дагестан, Північна Осетія), Ірану, Туреччини, Білорусі, Казахстану, Куби а також уродженці Грузії та Узбекистану.

Окрема історія – українці. Серед призерів Олімпіад є відразу чотири колишні українські спортсмени, які виборювали медалі для Азербайджану. А скільки ж їх ще без олімпійських нагород! Спробуємо згадати головних дійових осіб.

Інна Осипенко-Радомська

Найбільш титулована спортсменка в цьому списку. Під українським прапором вона ставала чемпіонкою світу (2010), двічі – віце-чемпіонкою планети (2003, 2010) і тричі бронзовою призеркою на різних дистанціях байдарочниць-одиночок і в складі четвірок. Також вона була олімпійською чемпіонкою (2008), двічі срібною призеркою Олімпіад (2012) і бронзовою (2004) медалісткою.

В 2014 році 31-річна спортсменка вирішила виступати за Азербайджан, проте там її кар’єра склалася невдало. В 2016-му році в Ріо-де-Жанейро вона здобула лише одну бронзу Олімпіади, на чемпіонаті світу-2015 взагалі двічі фінішувала поза подіумом – 4-е та 5-е місця.

В 2017-му році уродженка Херсонської області заявила про бажання повернутися в Україну. Мабуть, азербайджанське спортивне керівництво розчарувалося (планували чемпіонські титули, а отримали лише одну бронзову медаль за 3 роки) і вже не пропонувало дуже вигідний контракт. Тоді спортсменка загадала про батьківщину:

– Хочу поборотися в Токіо (там пройде Олімпіада-2020. – Прим. ред.) вже за свою країну, тому що, все-таки всередині, в крові воно залишається своє. Коли ти там, то ти в принципі на роботі. Коли досягаєш результату, то немає того морального задоволення, яке ти отримуєш коли стоїш в своїх кольорах.

Але це бажання не виповниться. В 2018 році все ще азербайджанська спортсменка отримала 4-річну дискваліфікації за відмову пройти допінг-тест у позазмагальний період. У міжнародному антидопінговому агентстві сприйняли це як доказ вживання заборонених речовин.

Валентин Дем’яненко

Народився в Черкасах і до 2007 року встиг під українським прапором стати чемпіоном Європи (2005), чемпіоном світу (2006) та віцечемпіоном світу (2005). Але в 24 роки спортсмен раптом «забув» тренери якої країни зробили з нього чемпіона, і подався до Азербайджану. Оскільки з документами він та азербайджанська федерація забарилися, то на Олімпіаду в Пекіні каноїст не потрапив.

Проте в наступний міжолімпійський період він був на висоті. Дем’яненко став тричі чемпіоном Європи (2009, 2011), тричі чемпіоном світу (2009, 2011, 2013), віцечемпіоном світу (2011), але Олімпійські ігри 2012 року провалив – не зміг вийти навіть до півфінального етапу. Переміг тоді, до речі, українець, який не змінював громадянство – Юрій Чебан. Чебан став олімпійським чемпіоном і в 2016-му році, залишивши колишньому співвітчизнику лише срібло.

Крім того, в різні часи під прапор Азербайджану ставали українські веслувальники Андрій Крайтор (уродженець Вільшанки Кіровоградської області), Максим Прокопенко та Сергій Безуглий з Миколаєва. Крайтор в 17 років змінив громадянство і став срібним призером чемпіонату світу в 2011 році, а за два роки вдруге вирішив, що батьківщина там – де платять, і тепер виступає за збірну РФ (двічі став чемпіоном світу). А пара Прокопенко – Безуглий під азербайджанським прапором 5 разів виборювала срібло на чемпіонатах світу.

Олександр Чертоганов

В історії азербайджансько-українських футбольних стосунків було чимало «мігрантів». Втім, більшість з уродженців України, які обрали другою батьківщиною Азербайджан, мали на те етнічні причини – азербайджанське коріння. Зокрема, немає питань до Руслана Зейналова (народився в Луганську), Дмитра Нагієва (Біла Церква), Павла Пашаєва (Хрустальний Луганської області) чи навіть Владислава Носенка (народився і почав грати в футбол в Азербайджані).

А наприкінці 90-х початку 2000-х відразу група етнічних українців, народжених і вихованих в Україні, мігрувала до заможних нафтових бакинських футбольних клубів (як правило – до «Нєфтчі». Там їх завербували і для підсилення збірної. Найвідоміші з тих, хто погодився на такий варіант – одесити Олексій Стукас (4 матчі за збірну Азербайджану), Владислав Пошехонцев (5), Володимир Левін (28) і дніпровець Олександр Чертоганов. Останній з 2006 по 2013 роки зіграв за збірну 52 матчі. Це 12-е місце в історії.

Чертоганов в 2003 році встиг зіграти за збірну України. Правда – студентську. В Кореї команда обіграла Марокко, але програла італійцям та британцям, не вийшла з групи і в підсумку посіла 11-е місце. Наступного року півзахисник перейшов до ФК «Баку», потім грав за «Нєфтчі», «Сімург», «Інтер», «Габалу», «Сумгаїт», а в 2016 році завершив кар’єру маючи в активі золоті медалі чемпіонату Азербайджану (2010) та перемогу в Кубку країни (2005).

Останнім часом азербайджанці вишукують кадри для збірної в Україні навіть серед юніорів. Так, вихованець закарпатського футболу Андрій Попович перейшов в ФК «Баку» в 17-річному віці і пройшов весь шлях місцевих збірних. Голкіпер виступав за команди віком до 17, 19, 21 року і навіть дебютував за національну збірну. Втім, потім втратив місце в команді, а в 2017-му році повернувся на батьківщину, де грає за ФК «Минай».

Киянин Антон Кривоцюк поїхав до «Нєфтчі» теж в 17 років і також пройшов всі сходинки збірних Азербайджану. Нині 21-річний захисник викликається до національної збірної і зіграв за неї вже 5 матчів.

Наталія Сказка

Ще один канал переходу і зміни громадянства – жіночий волейбол. І найвідоміша наша втрачена спортсменка – Наталія Сказка. В 2002 році 18-річна вихованка донецького волейболу в складі молодіжної збірної України виборола срібну медаль чемпіонату Європи, а вже за рік, транзитом через підмосковне «Заріччя» опинилася в чемпіонаті Азербайджану. Відразу ж змінила громадянство і прізвище – стала Маммадовою. Швидше за все азербайджанці просто хотіли так «приховати» натуралізацію спортсменки. Адже, коли українка виступала в чемпіонаті Італії і вийшла на майданчик з футболкою, на якій був напис Skazka, Федерація волейболу Азербайджану обурилася і змусила змінити напис на нейтральний Natasha.

Сказка-Маммадова – одна з найуспішніших волейболісток Європи. В складі збірної Азербайджану вона нічого серйозного не вигравала, а от на клубному рівні, виступаючи за команди семи країн, зібрала потужну колекцію нагород: 6 чемпіонств (Швейцарія, Азербайджан), срібні медалі чемпіонатів Іспанії та РФ, бронзові нагороди чеміонатів РФ (тричі) та Туреччини. Тричі поспіль Наталія Сказка ставала найбільш результативною волейболісткою Ліги чемпіонів – в 2005, 2006 та 2007 роках, виходила до фіналу Ліги чемпіонів і перемагала на клубному чемпіонаті світу.

Також нині за збірну Азербайджану виступають колишні українки: одна з кращих блокуючих Європи Олена Гасанова (в Україні – Харченко) з Запоріжжя, ще одна запоріжанка Поліна Рагімова (в Україні – Петрашко), киянка Єлизавета Самадова (в Україні – Рубан), Катерина Жидкова з Черкас, та Лідія Максименко з Запоріжжя.

Марія Стадник

Активно користується плодами українських тренерів і Федерація жіночої боротьби Азербайджану. Причому тут добре налагоджений канал «торгівлі» з Галичини. Так львів’янка Ірина Нетреба після титулів чемпіонки світу та Європи серед юніорів під українським прапором доросла до європейського дорослого срібла в 2014 році вже як азербайджанська спортсменка.

Наталія Синишин народилася в Соснівці Львівської області і ще українкою двічі ставала бронзовим призером чемпіонату світу (2006 та 2007) та дворазовою чемпіонкою Європи (2009, 2012). Але вже бронзу Олімпіади-2016 спортсменка виборола для Азербайджану.

Але головна зірка – львів’янка Марія Стадник. В 17 років вона стала чемпіонкою світу серед юніорів, у 18 – чемпіонкою Європи серед дорослих (проте через позитивну допінг-пробу) втратила медаль і титул. Після річної дискваліфікації Марія опинилася в Азербайджані, де запропонували місце в команді (в Україні в цій ваговій категорії першим номером булла Ірина Мерлені) і кращі фінансові умови. Для нової «батьківщини» Стадник виборола три олімпійські медалі (бронза 2008, срібло 2012, срібло 2016), титул чемпіонки світу-2009 та три срібла ЧС (2011, 2015, 2018). Найбільше дивує, що на усіх змаганнях біля дружини – тренер Андрій Стадник, який є… тренером збірної України. Конфлікту інтересів в українській федерації вперто не помічають.

Олег Степко

Чоловіків-гімнастів з України теж цінують в Азербайджані. В 2010-му році Олег Степко з Запоріжжя тріумфував на Юнацьких Олімпійських іграх. 16-річний спортсмен став дворазовим чемпіоном (бруса, кінь) і двічі фінішував на другому місці (абсолютна першість та вільні вправи). В 19 років гімнаст став чемпіоном Європи у вправах на брусах і мав стати одним з лідерів української командою на найближчі 5-7 років. Втім, наступного року він вирішив переїхати слідом за своїм тренером в Азербайджан. Але прогресу не було – 22-е місце на Олімпійських іграх-2016 і золото сумнівних з точки зору престижності Європейських ігор. Минулого року Степко проміняв Азербайджан на РФ.

В тому ж таки 2014-му році з Києва до Баку переїхав Петро Пахнюк. За Азербайджан він навіть виступив на Олімпіаді-2016, але посів там лише 34-е місце і, усвідомивши помилку, повернувся до України. Після цього виборов два срібла на Універсіаді (2017), а зовсім недавно став срібним призером чемпіонату Європи на брусах.

Ірина Кіндзерська

Дзюдоїстка з Кам’янця-Подільського в Україні була бронзовою призеркою чемпіонату Європи-2013, а в азербайджанському кімоно – показала такий самий результат на чемпіонаті світу-2017 і чемпіонаті Європи-2019. Цей перехід нетиповий. Спортсменка вийшла заміж (тепер вона Ірина Алієва) і переїхала до чоловіка. Та й у своїй ваговій категорії в українській команді вона програла конкуренцію відразу двом спортсменкам.

Юлія Довгаль

Важкоатлетка з Кропивницького після зміни громадянства результати погіршила. Була двічі віцечемпіонкою Європи (2005 та 2008) та бронзовою призеркою ЧЄ-2009, а після 2010-го року може похвалитися лише 3-м місцем чемпіонату Європи-2012.