Золотий м’яч для Східної Європи

На початку тижня «Золотий м’яч» – приз найкращому футболісту року – отримав хорватський півзахисник Лука Модрич. Це лише 9-й випадок за більш ніж 60-річну історію трофея, коли переможцем визнано представника Східної Європи. І перший титул для гравця з Балкан.

Порівняйте – лише Мессі і Роналду на двох зібрали більше перемог, ніж вся східна частина Європи. Серед лауреатів досі були росіянин, угорець, болгарин, два чехи, три українці. Тепер в цій компанії опинився і хорват.

1962. Йозеф Масопуст. Перший після бразильців

Перша східна перемога була зафіксована лише на 7-й рік існування призу найкращому європейському футболісту. Тим літом найсильніша в своїй історії збірна Чехословаччини дійшла до фіналу чемпіонату світу, де поступилася лише легендарним бразильцям, у складі яких грали Гаррінча, Вава та юний Пеле. Лідером тієї чехословацької команди був саме Масопуст, який забив єдиний гол в фіналі (Бразилія перемогла з рахунком 3:1).

Звісно, якби на той момент діяли нинішні правила вручення «Золотого м’яча», то саме хтось з бразильців би став володарем нагороди. Але тоді «Франс Футбол» визначав найсильнішого лише серед європейців.

Саме виступи за збірну обумовили перемогу чеха. Йозеф Масопуст, грав не за західноєвропейський грант, а за «Дуклу» з Праги, з якою дістався лише до чвертьфіналу Кубку чемпіонів. Він виявився, на думку організаторів конкурсу, кращим за португальця Ейсебіу.

1963. Лев Яшин. Золотий м’яч за один матч

Слідом за першим представником Східної Європи «Золотий м’яч» отримав ще один представник країн «соцтабору». Це єдина перемога для російського футболіста і єдиний титул для воротарів в історії нагороди.

Оскільки в тому році не було ані чемпіонату світу, ані чемпіонату Європи, то визначальними стали поєдинки на клубному рівні і… одна товариська гра.

Московське «Динамо» того року виграло досить сильний чемпіонат СРСР, а Яшин, який на той момент вважався найкращим голкіпером отримав виклик до збірної світу на гру проти збірної Англії. Британці перемогли з рахунком 2:1, але очевидці кажуть, що голкіпер видав феноменальний матч, втягнувши з півдесятка «мертвих» ударів.

1967. Флоріан Альберт. Довгий шлях

«Імператор», який всю кар’єру провів у «Ференцвароші», міг отримати нагороду значно раніше, ніж у 26 років. В 19-річному віці він став призером Олімпіади і став ковалем перемоги збірної Угорщини над Югославією, оформивши хет-трик. В 21 рік став кращим бомбардиром чемпіонату світу (щоправда, однакову з ним кількість голів – 4 – забили ще кілька футболістів). А в 23 роки півзахисник привів свій клуб до першого в історії країн Східної Європи єврокубку – Кубку Ярмарок (прообраз Кубку УЄФА, який нині зветься Лігою Європи).

За рік до тріумфу нападник став кращим бомбардиром Кубку чемпіонів («Ференцварош» дійшов до 1/4 фіналу) та віддав три гольові передачі в матчі чемпіонату світу проти Бразилії (Угорщина сенсаційно перемогла – 3:1). Але лише вихід до другого поспіль фіналу Кубку Ярмарок і титул кращого бомбардира турніру принесли Альберту «Золотий м’яч».

1975. Олег Блохін. Перший наш

Один з наймолодших володарів «Золотого м’яча» за всю історію. Дебютувавши в 17 років за київське «Динамо», форвард вже в 21 рік отримав титул кращого гравця СРСР. А потім повторив це досягнення в 22 роки і в 23.

1975-й став тріумфальним для киян, які вибороли Кубок кубків, а в матчі за Суперкубок обіграли непереможну мюнхенську «Баварію» (німці двічі поспіль вигравали Кубок чемпіонів). Причому три голи в двох матчах фавориту забив саме 22-річний Блохін. В листопаді йому виповнилося 23, а в грудні нападник отримував «Золотий м’яч».

Причому перевага Блохіна була вражаючою: 20 з 26 учасників опитування віддали йому першість, а ще 5 – друге. Основний конкурент – легендарний Франц Беккенбауер – відстав на 80 очок. На той момент це був найбільший відрив в голосуваннях, а до зміни системи підрахунку в 90-х лише двом футболістам вдалося добитися більш суттєвої перемоги – Румменіге в 1980-му та Папену в 1991-му.

1986. Ігор Беланов. Компенсація за чемпіонат світу

Понад 10 років гравців зі Східної Європи не було серед лауреатів «Золотого м’яча». За цей час в Києві Валерій Лобановський збудував наступну дрім-тім. Того року «Динамо» перемогло в чемпіонаті СРСР, вдруге в історії виграло Кубок кубків та стало найсильнішим клубом світу за версією World Soccer. Попереду в загальному рейтингу була лише збірна Аргентини – чемпіони світу.

На чемпіонаті світу саме «динамівці» складали основу збірної СРСР, яка вважалася одним з претендентів на медалі, але вимушена була залишити турнір через некваліфіковане суддівство. Тож не дивно, що до числа 27 претендентів на «Золотий м’яч» потрапило відразу три українця: Павло Яковенко, Олександр Заваров та Ігор Беланов, який оформив хет-трик в тому скандальному матчі проти Бельгії. Арбітри зіпсували тоді настрій футболісту, витягнувши далі бельгійців, але особисту нагороду відібрати вже ніхто не міг.

1994. Хрісто Стоїчков. З другої спроби

Талановитий і скандальний болгарин перейшов зі скромного софійського ЦСКА до грізної «Барселони» після того, як забив гранду три голи в матчі Кубка кубків. На початку 90-х він чотири сезони поспіль забивав за каталонців 20 і більше голів за сезон і в 1992 році мав усі шанси, аби отримати головний індивідуальний трофей. Але тоді завадив Марко ван Бастен. Голандець став чемпіоном Європи, а болгарин – переможцем Кубку чемпіонів. Конкурентів розділило лише 8 очок під час голосування.

Але за два роки у Стоїчкова вже не було суперників. І хоча «Барселона» розгромно програла в фіналі Ліги чемпіонів «Мілану», півфінал чемпіонату світу і звання кращого бомбардиру мундіаля, зробили свою справу.

2003. Павел Недвед. Несправедливо?

Непарний рік. Отже – все вирішується на рівні клубного футболу. З цим півзахисник збірної Чехії впорався на відмінно: скудетто в складі «Ювентусу» і фінал Ліги чемпіонів, куди Недвед витягнув «стару синьйору», забивши вирішальний гол у ворота «Реалу». У вирішальному матчі через дискваліфікацію він не грав, але зумів випередити не лише Тьєрі Анрі, але й Паоло Мальдіні, «Мілану» якого «Ювентус» і поступився в фіналі головного клубного турніру.

Немало людей й досі вважають, що легенда «росо-нері» більше заслужила перемогу, але організатори конкурсу вкотре присудили «Золотий м’яч» гравцю, що грає на атаку, а не в захисті.

2004. Андрій Шевченко. Завдяки собі і грекам.

Поки нинішній тренер збірної України забивав грандам європейського футболу в футболці київського «Динамо», на премію він навіть не претендував. Але варто було йому перейти до «Мілану», як «Франс Футбол» відразу ж включив форварда в список домінантів.

В 1999 і 2000 роках Шевченко ставав третім за підсумками голосування, потім опустився на 8 місце, в 2002 році взагалі не потрапив до переліку кандидатів, а в сезон тріумфу Недведа посів четверте місце. На початку 2004 року здавалося, що «Золотий м’яч» не дадуть Андрієві й цього сезону. Причина – чемпіонат Європи, на який збірна України не пробилася. Очікувалося, що саме цей головний турнір року визначить фаворита, але втрутилася нудна Греція – команда без зірок, але з жорсткою дисципліною і залізобетонним захистом. Греки сенсаційно перемогли усіх – в тому числі і господарів турніру – португальців. Може саме цього не вистачило Деку, аби стати кращим футболістом року. Він посів друге місце, навіть не зважаючи на виграну Лігу чемпіонів у складі «Порту».

В свою чергу «Мілан» Андрія Шевченка не надто вдало виступив в Лізі чемпіонів, вилетівши в 1/4 фіналу від «Депортіво», і все голосування базувалося не на титулах, а саме на індивідуальній майстерності. Шева виявився віртуознішим.

2018. Лука Модрич. Нарешті Балкани

Це була найбільша перерва для «східняків» без «Золотого м’яча». За 13 років ніхто не спромігся пробитися навіть до ТОП-3, а кращого результату домігся поляк Роберт Левандовскі – 4 місце в голосуванні за підсумками 2015 року.

Щодо Модрича, то він був п’ятим минулого року, а цього – перервав 10-річну (!) гегемонію Мессі і Роналду, які ділили між собою нагороду, починаючи з 2008 року. Успіх хорвата складається з перемоги «Реала» в Лізі чемпіонів, де Лука проявив себе справжнім лідером команди, і з виходу в фінал чемпіонату світу.

Це перший «Золотий м’яч» для представників колишньої Югославії. Раніше максимально до тріумфу наближалися македонець Дарко Панчев в 1991 році, серб Предраг Міятовіч в 1997-му і хорват Давор Шукер в 1998-му. Тепер у хорватського та й всього східноєвропейського футболу новий герой. Хтозна, коли буде наступний…