Всі легіонери збірної України

З розпадом радянської імперії футболісти пострадянського простору активно змінювали не лише місце роботи, але й батьківщину. Мова тоді йшла не стільки про натуралізацію, скільки про вибір громадянства – першого в житті після зникнення країни народження.

Найчастіше, хто де грав на момент розпаду СРСР, той там і залишився. Щодо футболістів, які переїхали в Україну з інших країн після першого матчу національної команди в 1992 році, згодом взяли українське громадянство і зіграли за збірну, то їх було не так вже й багато. Якщо точно – то 10. Жуніор Мораес став 11-м.

Юрій Калітвінцев (Росія)

Приїхав в Київ в 1994 році з Нижнього Новгорода, а вже за рік дебютував в збірній України і згодом навіть був її капітаном. Усього на його рахунку 22 матчі за національну команду і один гол. Переможний. У ворота збірної Хорватії в рамках відбору на Євро-1996.

Сергій Кормільцев (Росія)

Уродженець Барнаула навіть встиг зіграти один матч за збірну Росії, втім ФІФА не врахувала ту гру як офіційну (швидше то була збірна російських клубів проти дуже експериментального складу Бразилії), а тому не заважала зміні футбольного громадянства. В 2000 році (через два роки після переїзду до київського «Динамо» півзахисник дебютував за збірну України. Всього зіграв 15 матчів, з яких 4 офіційні.

Артем Яшкін (Росія)

Разом з Кормільцевим в 1998 році перейшов з «Уралану» (Еліста» до команди Валерія Лобановського, але вперше зіграв за українську збірну на 4 місяці пізніше. На його рахунку 8 матчів за збірну, з яких лише два – товариські. Фактично він був в основній обоймі команди, що невдало боролася за вихід на чемпіонат світу-2002. Нині – гравець ветеранської збірної України.

Сергій Серебреніков (Росія)

Третій зі списку російських півзахисників, запрошених Валерієм Лобановським спочатку до «Динамо», а потім – до збірної України. На його рахунку – 12 матчів в синьо-жовтій футболці і гол у ворота Вірменії в 2002 році в рамках відбору до Євро-2004.

Олексій Бахарев (Росія)

Унікальний випадок. В тому матчі, в якому єдиний матч за збірну Росії зіграв Кормильцев, на заміну виходив Олексій Бахарев. То була єдина його гра, а тому коли півзахисник перебрався до донецького «Шахтаря», виникла ідея заграти й його за українську збірну. Але з якихось дивних причин ФІФА, дозволивши змінити футбольне громадянство Кормильцеву, заборонила це Бахареву. Причому українська сторона нічого не підозрюючи навіть випустила росіянина на гру проти Ірану в 2002 році. То був єдиний матч Бахарева за синьо-жовту команду, після чого йому довелося повертати російський паспорт.

Артем Мілевський (Білорусь)

За вихованця мінської «Зміни» велася справжня футбольна війна між федераціями Білорусі та України. З Мінська до академії Павла Яковенка в Київ Мілевський переїхав в 15-річному віці, маючи вже в активі ігри в складі юнацької збірної Білорусі, але заявив, що налаштований грати за Україну. Білоруси не хотіли втрачати талант остаточно, і лише втручання президента ФІФА Йозефа Блаттера допомогло знайти спільну мову.

Яки виявилося в подальшому, боротьба не була марною. На молодіжному рівні Мілевський провів за Україну 36 матчів, в яких забив 22 голи і дебютував за головну команду відразу в фінальній частині чемпіонату світу-2006. Всього форвард зіграв за першу збірну України 50 поєдинків (25-й показник в історії збірної) і забив 8 голів (10-й показник). Щоправда 6 голів з 8 були забиті в товариських матчах, а інших два – у ворота збірної Андорри.

Олександр Алієв (Росія)

Ще одне з «пташенят» академії Яковенко. Алієв Народився і прожив 12 років у Хабаровську, до Києва переїхав одночасно з Мілевським з ДЮСШ московського «Спартака» у віці 15 років. Отримав український паспорт і право грати за збірні України без проблем, показавши на молодіжному рівні не гірші цифри, ніж білорус: 38 матчів і 13 голів.

Втім, за національну команду дебютував на два роки пізніше Мілевського – в 2008 році в кваліфікації до чемпіонату світу-2010 проти збірної Білорусі. Загалом на його рахунку 26 полєдинків в складі збірної і 6 голів (всі – в товариських матчах).

Марко Девіч (Сербія)

На батьківщині юний серб пограв в другорядних клубах і в 21 рік прийняв запрошення луцької «Волині». Хто тоді міг подумати, що футболіст проведе в Україні наступні 10 років, зіграє за «Металіст», «Шахтар», буде близький до переходу в «Динамо» і стане одним з кращих бомбардирів чемпіонату за історію (7-е місце з 90 голами).

В 2008 році стало зрозуміло, що збірна Сербії не дуже прагне залучати до своїх лав футболіста, а в складі «Металіста» на той час вже було надто багато легіонерів, що ускладнювало життя головного тренера в умовах ліміту на іноземців. Девічу швидко змайстрували українське громадянство і викликали в збірну України, хоча на той час в нашій країні він прожив лише 4 роки.

За головну команду України Марко Девіч провів 35 матчів і забив 7 голів, проте найбільше запам’ятався восьмим – незарахованим. Після його удару на українсько-польському Євро-2012 пропустила збірна Англії. Втім, арбітри помилково не зарахували взяття воріт. А ще серб – перший в історії збірної України автор хет-трику. Сталося це в 2013 році, а постраждала збірна Сан-Марино. Таке ж досягнення є лише у Андрія Ярмоленка.

Едмар (Бразилія)

Україна стала його другою домівкою. Бразилець живе тут вже більше 15 років, одружився з українкою і навіть взяв собі прізвище Галовський. За збірну дебютував в 2011 році, проживши на той час в Сімферополі та Харкові 8 років. Зіграв в синьо-жовтій команді 15 матчів і навіть відзначився у воротах Сан-Марино. Його натуралізація теж допомогла «Металісту» звільнити одне легіонерське місце в складі.

Марлос (Бразилія)

Народився в 1988, переїхав до України в 2012, у 2017 став громадянином України і менш ніж за місяць дебютував у складі збірної України. Нині на його рахунку 10 матчів. Голів поки що не забивав.

Мораес (Бразилія)

Поки що його історія виступів за українську збірну налічує лише 14 хвилин у матчі проти Португалії. І він міг відзначитися в тій грі. Схоже, в матчі проти Люксембургу Андрій Шевченко дасть бразильцю більше часу.

І ще одне важливе питання: «хто буде наступним». Найчастіше мова заходить про лівого захисника «Шахтаря» Ісмаїлі. Він в Україні вже 6 років, а виклик від рідної країни не так і не приходить. Отже, бразилець може піти шляхом своїх одноклубників – Марлоса і Мораеса.