М’яч у руки – і вперед

Сьогодні, в останній день осені в Японії розпочинається чемпіонат світу з гандболу серед жінок. Збірна України, яка ще 16 років тому ставала четвертою на планеті, а в 2000-му – срібним призером Євро, пропустить вже 5-й мундіаль поспіль. Але й без українок на чемпіонаті буде за ким спостерігати.

Наші рекорди і поразки

Гандбол не дуже заслужено програє в рейтингах популярності іншим командним видам спорту – баскетболу, волейболу, хокею (не кажучи вже про футбол). Втім, в Україні «ручний м’яч», особливо жіночий, може похвалитися рекордними перемогами.

В совєтські часи (а збірна СССР тричі ставала чемпіоном світу і двічі вигравала Олімпіаду) основу команди складали гандболістки київського «Спартака». Це не дивно, адже в країні з 1969 по 1988 роки – 20 разів поспіль – чемпіонат вигравали саме дівчата під керівництвом легендарного тренера Ігоря Турчина. За той же період «Спартак» 13 разів перемагав в гандбольній Лізі чемпіонів. Обидві цифри – в Книзі рекордів Гіннеса. Як і індивідуальні здобутки лідера світового гандболу Зінаїди Турчиної – 19 титулів чемпіонки СССР та 13 перемог в ЛЧ.

Останній значний успіх українського жіночого гандболу – бронзові медалі Олімпійський ігор 2004 року під керівництвом Леоніда Ратнера. Після того до Олімпіад українки не проходили, на чемпіонатах світу тричі поспіль лише погіршували показники – 10-е, 13-е, а потім – 17-е місця. На чемпіонатах Європи теж не піднімалися вище 10 місця. А в новому 10-літті, починаючи з 2011 року, збірна України з гандболу пропустила 7 з 9 великих турнірів – дві Олімпіади, три ЧС і два з чотирьох чемпіонатів Європи. А коли й зіграла у фінальних частинах ЧЄ (2012 та 2014 роки), програвала усі свої поєдинки.

Черговий невдалий похід

Європейські збірні мали три шляхи аби пробитися до фінальної частини чемпіонату світу-2019. Перший – найскладніший і нереальний для нас, оскільки мова йде про те, що діючий чемпіон світу автоматично потрапляє на наступний мундіаль. Оскільки українок в 2017-му не було на ЧС, то навіть теоретично ці двері для синьо-жовтих відчинитися не могли. Цим шляхом пройшла Франція.

Другі двері – минулорічний чемпіонат Європи. Там розігрувалося три прямі путівки. Перемогли француженки, але оскільки вони й так мали місце на ЧС, то щасливицями стали інші півфіналісти: РФ, Нідерланди та Румунія. України, як пам’ятаємо, на цих змаганнях не було. Тож, лишався третій шлях.

Європейська кваліфікація, яка тривала півроку (з кінця 2018 до літа 2019) дозволяла отримати місця на чемпіонаті світу ще 9 командам від Європи. На них претендувало 29 команд, тож завдання було не надто складним. На першому етапі відбору 16 найслабших збірних (на жаль, сюди включили і Україну) в 4 групах розіграли 5 путівок до плей-офф. Далі йшли переможці груп і найкраща з 4-х збірних, що посіли другі місця.

Збірна України розгромила команди Косово та Ізраїлю, але програла Словаччині з рахунком 32:36 і посіла друге місце. Різниця м’ячів у команди була пристойна – плюс 31 – і це давало хороші шанси на вихід з другого місця. Тим більше, що два з трьох конкурентів вже відвалилися – у Литви було лише +4, а у Греції взагалі мінус 5.

Але проти нас зіграв календар змагань. Справа в тому, що Ісландія свій останній матч грала, коли вже знала результат української команди. У ворота Азербайджану острів’янки закинули 49 м’ячів – саме стільки, скільки було необхідно, аби випередити Україну. Для розуміння аномальності цих цифр: в середньому в кваліфікації навіть переможці груп в середньому закидали суперницям по 33 голи або менше.

Учасниці ЧС

Ісландія, до речі, в фіналі кваліфікації поступилася іспанкам і на чемпіонат світу також не поїхала. Крім Іспанії путівки від Європи здобули Німеччина, Данія, Швеція, Норвегія, Сербія, Чорногорія, Словенія та Угорщина. Саме європейські команди вважаються фаворитками ЧС. За всю історію їх проведення (з 1957 року) лише двічі золоті медалі вигравали представниці інших континентів. В 1995 році це вдалося Південній Кореї, а в 2013-му – Бразилії.

Крім цих двох випадків більше жодна з країн за межами Європи навіть не піднімалася на п’єдестал. Та й успіхи кореянок з бразильянками були епізодичними. У Бразилії це єдиний комплект нагород в історії, а Корея ще раз у 2003 році вигравала бронзу.

Але тим не менш, представити варто всіх учасниць. Америку представляють в Японії збірні Аргентини, Бразилії та Куби; азіатсько-океанський регіон – Японія (на правах господарки) Австралія, Казахстан, Китай та Південна Корея; Африку – Ангола, ДР Конго та Сенегал.

Змагання триватимуть аж до 15 грудня.