Найкращі футболісти Африки. Перша десятка

Збірна Нігерії з футболу стала першою командою, що забезпечила собі місце в плей-офф Кубку Африки – головного турніру континенту, що триває нині в Єгипті. В двох стартових турах нігерійці з однаковим рахунком 1:0 здолали Бурунді і Гвінею. Колись топова за іменами команда нині має в складі лише одного представника елітних клубів – Алекса Івобі з «Арсеналу». Один представник Нігерії є і в списку 10 найкращих, за версією видання France Football, африканських футболістів за всю історію.

Рейтинг з 30 найуспішніших гравців з чорного континенту сьогодні завершується десяткою лідерів. Симптоматично, що в першій десятці – вісім форвардів і два атакувальні півзахисники. Все ж Африка в першу чергу славиться саме своїми футболістами в атаці.

10. Лоран Поку (Кот-д’Івуар)

Форвард. 1947–2016

Клуби: Ренн, Нансі

Він двічі ставав найкращим бомбардиром Кубку Африки (1968 та 1970). Його 14 голів на турнірах – другий результат в історії змагань, який перевершила лише людина з другого місця в цьому рейтингу. А от перемогу в африканській Лізі чемпіонів 1966 року ніхто не відніме.

Шкодувати можна лише про одне – що Лоран Поку переїхав до Європи з національного чемпіонату занадто пізно – в 27 років – і встиг пограти у Франції лише п’ять сезонів. Але яку статистику він мав за «Ренн»! Рівно 50 голів в 75 матчах – тобто два голи на кожні три матчі.

А ще прикро, що такий талановитий форвард так жодного разу й не став найкращим футболістом року на континенті. В першому ж врученні такого призу, який був впроваджений в 1970 році, Лоран Поку став другим, програвши…

9. Саліф Кейта (Малі)

Форвард. 1946

Клуби: Сент-Етьєн, Марсель, Валенсія, Спортинг Лісабон

Так, першим володарем африканської версії «Золотого м’яча» став саме нападник збірної Малі, який найкращі роки кар’єри провів в «Сент-Етьєні». За 5 сезонів (з 1967 по 1972 роки) він зіграв в зеленій футболці 149 матчів, в яких забив 125 голів (!) і тричі поспіль разом з командою ставав чемпіоном Франції. Особливо Саліфу Кейта вдався сезон 1970-71, коли він забив 42 голи в 38 матчах чемпіонату – більше одного взяття воріт за гру.

8. Мустафа Далеб (Алжир)

Атакувальний півзхисник. 1952

Клуби: Седан, ПСЖ, Ніцца

Останніми роками атака ПСЖ виблискує зірковими іменами: Ібрагімовіч, Кавані, Неймар, Мбаппе… Приблизно тим самим для вболівальників другої половини 70-х – початку 80-х був Мустафа Далеб. На його рахунку майже 100 голів забитих в більш ніж 300 матчах за клуб і два виграних Кубка Франції – в 1982 та 1983 роках. Він став справжньою легендою для парижан за 10 проведених сезонів. Алжирець – шостий в списку гвардійців і п’ятий – в списку бомбардирів за всю історію ПСЖ.

7. Джей-Джей Окоча (Нігерія)

Атакувальний півзахисник. 1973

Клуби: Айнтрахт, Фенербахче, ПСЖ, Болтон

Тричі – в 1998 (ПСЖ), в 2003 та 2004 (Болтон) він був одним з трьох претендентів на звання найкращого футболіста Африки, але кожного разу програвав. Причому в 1998 не вистачило усього двох балів. На клубному рівні у футболіста, який переважно грав за середняків європейського футболу (ПСЖ наприкінці 90-х мав саме такий статус), не виграв фактично нічого, натомість зі збірної ставав чемпіоном Африки (1994) та переможцем Олімпіади (1996). В обох випадках Окоча вів за собою «орлів».

Також запам’ятався нестандартними фінтами. Наприклад, неодноразово обігрував захисників за допомогою «веселки» – затискав м’яча п’ятками і у стрибку перекидав його з-за спини вперед через голову оппонента. А от ще один трюк арбітри після кількох таких випадків визнали порушенням правил і заборонили Окочі виконувати його в матчах. Мова про затискання м’яча між плечем і головою. Так нігерієць встигав втекти відразу від кількох суперників.

Він, до речі, рідний стрийко для згадуваного на початку Алекса Івобі. Батько гравця «Арсеналу» – рідний брат Окочі.

6. Рабах Маджер (Алжир)

Форвард. 1958

Клуби: Расінг Париж, Тур, Порту, Валенсія

Десять років в Алжирі, ще два сезони в клубах-середняках з Франції… До 27 років Маджер не вирізнявся нічим феноменальним і не забивав пачками голи. За наступні 6 років в «Порту» (з короткою перервою на оренду в «Валенсію») алжирець забивав в кожному другому матчі, виграв з португальським клубом Кубок чемпіонів, Суперкубок УЄФА, Міжконтинентальний кубок, став найкращим африканським футболістом за підсумками 1987 року (і ще двічі – у 1985 та 1990 потрапляв у трійку претендентів).

В збірній Рабах Маджер – другий бомбардир і другий гвардієць в історії Алжиру (31 гол в 86 матчах), а також – чемпіон Африки 1990 року. Його визнали найкращим арабським футболістом 20-го сторіччя.

5. Абеді Пеле (Гана)

Форвард. 1964

Клуби: Цюріх, Марсель, Лілль, Ліон, Торіно, Мюнхен 1860

Три рази поспіль лідер збірної Гани визнавався найкращим футболістом Африки (1991–1993). Тоді він виступав за «Марсель», у складі якого на початку 90-х двічі ставав чемпіоном Франції та переможцем першої Ліги чемпіонів (1993). Феноменальна лінія атаки «Марселю» – Ален Бокшич, Руді Феллер, Абеді Пеле – не залишала суперникам шансів, здолавши у фіналі легендарний «Мілан» з ван Бастеном, Мальдіні, Барезі, Райкардом і Папеном у складі. Не забуваємо, що до «Марселя» ганієць двічі ставав чемпіоном країни в складі «Лілля». Збірна Гани з юним Абеді Пеле в складі в 1982 році стала чемпіоном Африки.

Діти футболіста менш успішно продовжують його справу. Менш відомий – Ібрахім – грає в чемпіонаті Гібралтару, а от Джордан і Андре належать «Суонсі», який виступає в Чемпіоншині (грають за «Фенербахче» і «Крістал Пелес» на умовах оренди). Також в їхній кар’єрі є виступи за «Марсель» і більше 130 матчів за збірну на двох (і сумарно 30 голів). Прізвище у них – Айю, як і у батька. Так-так, Пеле – то лише прізвисько найкращого гравця в історії Гани.

4. Дідьє Дрогба (Кот-д’Івуар)

Форвард. 1978

Клуби: Ле Ман, Генгам, Марсель, Челсі, Шанхай, Галатасарай

Сезон в «Генгамі» – 17 голів, сезон в «Марселі» – 19 (плюс ще 11 в Лізі Європи). Після цього перехід до якогось гранду був справою часу. Найшвидше зорієнтувалися в «Челсі». Тепер Дрогба – четвертий в списку бомбардирів за всю історію клубу зі 164 забитими голами в 9 сезонах. Лише коли форвард у віці 36 років після «канікул» в Туреччині і Китаї, повернувся до Лондону, його результативність впала нижче 13 голів за сезон

В складі «пенсіонерів» Дідьє Дрогба чотири рази ставав чемпіоном Англії і був переможцем Ліги чемпіонів (2012). Також він – двічі найкращий футболіст Африки (2006 та 2009) і посів 4-е місце в опитування на найкращого гравця світу («Золотий м’яч») в 2007 році. Вище опинилися лише Кака і два молодих таланти, які на наступні 10 років монополізують трофей – 22-річний Роналду і 20-річний Мессі.

Парадоксально, але поки Дрогба виступав за збірну, вона не могла виграти Кубок африканських націй, двічі програвши в фіналах, один раз в півфіналі і двічі – в 1/4 фіналу. Але щойно найкращий футболіст команди завершив кар’єру, як «слони» перервали прокляття, ставши чемпіонами в 2015 році. Але вже без Дідьє. Схоже, це єдина футбольна невдача форварда.

3. Роже Мілла (Камерун)

Форвард. 1952

Клуби: Валансьєн, Монако, Бастія, Сент-Етьєн, Монпельє

В його кар’єрі не було суперклубів. На клубному рівні в Європі він виграв усього лише два Кубки Франції, а забивав в середньому лише раз за три матчі – не ті показники, які можуть винести на третє місце в рейтингу найкращих футболістів Африки.

А от збірна стала для Мілла ідеальним місцем, аби реалізувати свої вміння. Він грав за національну команду Камеруну більше 20 років, став з нею двічі чемпіоном Африки (1984 та 1988), вперше в історії африканського футболу дійшов до 1/4 фіналу чемпіонату світу (1990) і двічі визнавався найкращим футболістом континенту з різницею в 14 років – в 1976 і 1990 роках. Крім того – Роже Мілла є найстарішим футболістом в історії чемпіонатів світу, якому вдалося забити гол. В 1994 році захисники збірної Росії не вгледіли за 42-річним форвардом.

2. Самуель Ето’О (Камерун)

Форвард. 1981

Клуби: Реал Мадрид, Леганес, Мальорка, Барселона, Інтер, Челсі, Евертон, Сампдорія, Антальяспор

Достатньо лише перерахувати трофеї футболіста: тричі чемпіон Іспанії (2005, 2006, 2009), чемпіон Італії (2010), тричі переможець Ліги Чемпіонів (2006, 2009, 2010), дворазовий чемпіон Африки (2000, 2002), володар золотої Олімпійської медалі (2000), чотириразовий володар призу найкращому футболісту Африки (2003, 2004, 2005, 2010 і ще 4 рази – в трійці претендентів)

Самуель Ето’О – один із найкращих нападників в історії африканського футболу. Найкращий бомбардир в історії Кубку Африки. Нині 38-річний форвард дограє в Катарі і займається благодійністю.

1. Джордж Веа (Ліберія)

Форвард. 1966

Клуби: Монако, ПСЖ, Мілан, Челсі, Манчестер Сіті, Марсель

Єдиний в історії африканець – володар «Золотого м’яча». Нагороду найкращому гравцю світу вручили за підсумками 1995 року. Президент Ліберії з 2018 року.

Решта – «дрібниці» у вигляді чемпіонства Франції (1994) та Італії (1996, 1999) і трьох відзнак найкращому футболісту Африки (1989, 1994, 1995).