Кращі футболісти Африки. Частина 2. Салах, три голкіпера та український Яя

Сьогодні, 25 червня, на Кубку Африки відбудуться заключні матчі першого туру змагань. В боротьбу вступить один з фаворитів турніру – збірна Камеруну. В кожній ланці команди – зірки світового рівня: голкіпер Онана з «Аяксу», захисник Ойонго з «Монпельє», хавбек Ангуїсса з «Фулгему» та форварди Чупо-Мотінг з «ПСЖ» і Токо Екамбі з «Вільяреалу». Не вистачає хіба що оборонців Матіпа («Ліверпуль») та Нкулу («Торіно») і форварда «Порту» Абубакара, але й без них команда зібралася потужна. Звісно, таких легендарних імен, які були в Камеруні в 1990-х чи 2000-х тут нема, тому варто згадати історію, взявши за основу рейтинг кращих африканських футболістів від France Football. Сьогодні – місці в ТОПі від 20-го до 11-го. І представник Камеруну там є.

20. Нванкво Кану (Нігерія)

Форвард. 1976 рік народження

Клуби: Аякс, Інтер, Арсенал, Вест Бромвіч, Портсмут

В 16-років довготелесий нападаючий переїхав з Нігерії до Нідерландів і відразу ж почав забивати в Ередивізії. В першому сезоні – двічі в шести матчах, а далі Кану став гравцем основної обойми: 18 матчів і 10 голів в чемпіонаті 1994/95 (тоді ж допоміг команді виграти Лігу чемпіонів – в тому числі грав в фінальному матчі) і 30–13 в сезоні 1995/96.

Йому ще не було 20 років, коли «Інтер» придбав футболіста за майже 5 мільйонів доларів. Для порівняння цін: на той час легендарні Гаскойн (6 млн), Веа (6,9 млн) і Баджо (7,5 млн) коштували не набагато дорожче.

В Італії футболіст не заграв через проблем з серцем, але зумів відновити кар’єру в Англійській Прем’єр-лізі, де двічі ставав чемпіоном в складі «Арсеналу». Крім того, в активі Кану золоті медалі Олімпіади-1996, три титули чемпіони Нідерландів, вже згадана перемога в Лізі чемпіонів і дві особисті нагорди: перше місце в опитуваннях на кращого футболіста Африки в 1996 та 1999 роках.

Наразі ексфутболіст є послом доброї волі ЮНІСЕФ (підрозділ в структурі ООН, який опікується захистом прав та інтересів дітей) і власником першого і Нігерії спортивного інтернет-телеканалу.

19. Муламба Ндає (ДР Конго)

Півзахисник. 1948–2019

Клуби: Ренесанс, Бантус, Віта

Він народився в Бельгійському Конго, починав грати в футбол в Республіці Конго, сяяв в національному чемпіонаті Заїру, а коли країні повертали назву ДР Конго, емігрував в ПАР, втративши за рік до того старшого сина, який загинув у війні. Складна доля (робота після завершення кар’єри на копальнях алмазів в Анголі, безробіття, пиятика, інвалідний візок через проблеми з серцем, нирками та коліном) призвели до того, що зірка 70-х завершила життя в січні 2019-го року в злиднях в околицях Кейптауна.

Футбольна частина життя була значно успішнішою. В неї умістилося кілька перемог в національному чемпіонаті, який Ндає ніколи не залишав, титул чемпіона Африки і звання кращого бомбардиру турніру в 1974 році, перемога в африканській Лізі чемпіонів, вихід до фінальної частини чемпіонату світу-1974… Його прізвиська – Мутумбула (асасін, найманий вбивця) та Вольво (за швидкість і потужність).

18. Томас Нконо (Камерун)

Воротар. 1956

Клуби: Еспаньол

Після восьми років виступів на батьківщині у віці 16 років камерунець переїхав до Барселони, де на такий же час став основним воротарем «Еспаньолу». На той момент в його активі було дві поспіль перемоги на Кубку Африки (1978 і 1980), дві африканські Ліги чемпіонів (1975 і 1979) і два титули кращого футболіста континенту (1979 і 1982). В Іспанії успіхів було менше (воно й не дивно, зважаючи на рівень змагань), але в історії команди Нконо увійшов як один з кращих легіонерів. Він провів в клубі більше сезонів, ніж будь-який інний іноземець, допоміг команді стати бронзовим призером Ла Ліги і навіть вийти до фіналу Кубку УЄФА. Джанлуїджі Буффон потім розповідав, що надихався грою Нконо на чемпіонаті світу-1990, де саме завядки чудовій грі голкіпера, Камерун дійшов до чвертьфіналу.

Цікаво, що воротарем камерунець став випадково. В юному віці він грав на позиції форварда і чимало забивав, але на одному з тренувань пробив по воротах так сильно, що зламав палець голкіперу. В якості покарання довелося тимчасово змінити амплуа. Те «тимчасово» продовжилося до кінця кар’єри.

17. Мохамед Салах (Єгипет)

Вінгер/форвард. 1992

Клуби: Базель, Челсі, Фіорентина, Рома, Ліверпуль

Єдиний з тих, хто є кращим прямо зараз. Інші – або давно завершили кар’єру (чи навіть померли), або дограють останні роки на периферії. Салах же – діючий переможець Ліги Чемпіонів в складі «Ліверпулю» і діючий двічі кращий гравець Африки за підсумками 2017 та 2018 років. І все йде до того, що 2019-й рік теж стане тріумфальним для Салаха в цьому опитуванні

16. Рашид Меклуфі (Алжир)

Форвард, атакуючий півзахисник. 1936

Клуби: Сент-Етьєн, Бастія

В другій половині 50-х, коли стартувала кар’єра Меклуфі, його рідний Алжир був французькою колонією, тому юного талановитого африканця запросили в збірну Франції, за яку він навіть встиг зіграти чотири матчі. Втім, коли на батьківщині активно розгорнув діяльність місцевий Фронт національного визволення, Меклуфі відмовився і від збірної Раймона Копа та Жюста Фонтена, і від хорошого контракту в «Сент-Етьєні», якому допоміг виграти чемпіонат Франції 1957 року, ставши кращим бомбардиром сезону.

Наступні два роки футболіст «гастролював» північної Африкою в складі збірної Фронту національного визволення Алжиру, пропагуючи незалежність країни (зіграв близько 40 поєдинків), а потім транзитом через Швейцарію повернувся в «Сент-Етьєн» вже гравцем незалежного Алжиру і знову (тепер вже тричі) приводив команду до золотих нагород.

15. Брюс Гроббелар (Зімбабве)

Воротар. 1957

Клуби: Ліверпуль, Саунтгемптон

Єдиний «блідолиций» в цій компанії темношкірих. Нащадок європейських переселенців, які намагалися запустити в Родезії (офіційна назва Зімбабве до 1980 року) фермерське господарство. Старт його футбольної кар’єри був перерваний на півтора роки – Гроббелара забрали до армії, причому відрядили до десантного батальйону, спецназівці з якого проходили вишкіл у інструкторів з ізраїльського Моссаду. Під час бойових дій проти загонів повстанців-комуністів, що діяли за підтримки СРСР, майбутній воротар «Ліверпулю», за його ж зізнанням, вбив не один десяток терористів.

Повноцінно повернутися до футболу голкіперу вдалося в 1977 році в ПАР, а потім родина переїхала до Північної Америки, де Гроббелар грав на канадський «Ванкувер». Шлях до Англії відкрився через клуб третього дивізіону «Кру», після надуспішного сезону в якому Гроббелара запросили до «Ліверпуля», з яким футболіст за наступні 14 років шість разів ставав чемпіоном Англії та вигравав Кубок чемпіонів 1984 року.

На завершення кар’єри Гроббелара журналісти звинуватили в отриманні хабара за «потрібний» результат. Суд тоді не зміг довести його провину, але коли виправданий футболіст подав до суду за наклеп, і виграв справу, газета ще раз ініціювала розслідування. В підсумку воротар зізнався, що брав гроші, але довести, що він впливав на результат – не вдалося.

14. Махмуд Ель-Хатіб (Єгипет)

Атакуючий півзахисник. 1954

Клуби: Аль-Ахлі

Єдиний в рейтингу футболіст, який всю кар’єру присвятив лише одній команді. За 16 років він через постійні травми не так вже й багато (199 матчів в офіційному реєстрі), але коли грав, то забивав регулярно – 109 м’ячів в чемпіонаті Єгипту. Головні досягнення – 10 чемпіонських титулів всередині країни, дві перемоги в африканській Лізі чемпіонів (1982 та 1987) і золоті нагороди на Кубку Африки в складі збірної в 1986 році

«Кришталевий» футболіст на прізвисько Бібо в 1983 році став кращим гравцем Африки, а після завершення кар’єри не покинув футбол. Зокрема, в листопаді 2017 року виграв вибори президента рідного клубу і очолив його.

13. Калуша Бвалія (Замбія)

Форвард. 1963

Клуби: Серкль Брюгге, ПСВ, Америка

Ще один представник Родезії. Але якщо Гроббелар – з півдня (тепер – Зімбабве), то Бвалія – з півночі (нині – Замбія). Кращий футболіст Африки 1988 року. На той момент він був однією з головних зірок чемпіонату Бельгії і автором хет-трику у ворота збірної Італії на Олімпіаді в Сеулі. За півроку потому африканець отримав запрошення від голландського ПСВ. За 5 сезонів він виграв два золота в Ередивізії, після чого поїхав догравати в Мексику, де за 8 років встиг змінити аж 7 клубів і навіть з’їздити на короткий час в чемпіонат ОАЕ.

В 1993 році футболіст дивом уникнув загибелі. Збірна Замбії вирушила літаком на матч проти Сенегалу. Калуша Бвалія мусив затриматися аби зіграти за ПСВ і мав добиратися до місця гри власним ходом. Авіакатастрофа забрали життя найкращих футболістів країни – не вижив ніхто з тих 18 спортсменів, що були на борту.

В 2004 році Бвалія намагався монополізувати весь замбійський футбол: був одночасно головним тренером збірної і віце-президентом федерації футболу, обіймав посаду в ФІФА і сам себе випустив на поле в матчі проти Ліберії. Зіграв кілька хвилин, але забив переможний гол на останніх секундах матчу.

12. Ессам Ель-Хадарі (Єгипет)

Воротар. 1973

Клуби: Дум’ят, Аль-Ахлі, Сьон, Ісмаїлі, Замалек, Аль-Мерейх, Ваді Дегла, Аль-Таавун

Всі виступи голкіпера, крім втечі на один рік до Швейцарії (самовільно розірвав контракт, після чого отримав бан на 4 місяці і підставив «Сьон» на штраф), вмістилися в трикутник арабських країн – Єгипет-Судан-Саудівська Аравія. Головні вершини – чотири перемоги на Кубку Африки. Причому якщо в 1998 році він був дублером, то потрійний успіх Єгипту в 2006, 2008 і 2010 роках – заслуга Ель-Хадарі. Також в послужному списку – вісім золотих нагород чемпіона країни і чотири кубки африканської Ліги чемпіонів в складі «Аль-Ахлі».

Грає й досі. Більше того, минулого літа став найстаршим футболістом, що виходив на поле на чемпіонатах світу. За збірну Єгипту проти Саудівської Аравії воротар зіграв у віці 45 років і 161 дня. Зараз виступає за «Нугум» в другому дивізіоні Єгипту.

11. Яя Туре (Кот-д’Івуар)

Півзахисник. 1983

Клуби: Беверен, Металург Донецьк, Олімпіакос, Монако, Барселона, Манчестер Сіті

В 2011, в 2012, в 2013 та в 2014 роках Яя Туре чотири рази поспіль визнавався кращим африканським футболістом. Такого досягнення більше ніхто не зміг повторити. Щоб перемогти вп’яте в 2015 році йому не вистачило лише семи балів. Тоді він виступав за «Манчестер Сіті», а починалося все з «Беверена», який знайшов підлітка в футбольній академії в Кот-д’Івуарі. З другого дивізіону Бельгії до Донецька 20-річного юнака привіз агент Дмитро Селюк, який і досі хизується тим, що запримітив талановитого африканця, не згадуючи той факт, що через його руки молоді темношкірі футболісти тоді проходили десятками, якщо не сотнями – хтось та й мав «вистрілити».

Транзитом через Грецію та Францію після двох сезонів в Україні Яя Туре перейшов до «Барселони», де забронював за собою місце в основному складі, виграв два чемпіонські титули і Лігу Чемпіонів. А далі була Англія, де футболіст на сім років став незамінним гравцем основи і капітаном в «Манчестер Сіті». Цей період приніс йому два титули чемпіона АПЛ. В 2015 році Яя Туре нарешті виграв чемпіонат Африки, а нині дограє в другому дивізіоні чемпіонату Китаю.