Лобановський – найкращий тренер Східної Європи

Одне з найбільш авторитетних спортивних видань світу французький France Football півтора тижні тому склав рейтинг 50 найуспішніших головних тренерів команд за всю історію футболу Більшість в списку – представники Західної Європи. Проте, місце в списку французів знайшлося і для трьох наставників, які керували українськими клубами.

Італія та Німеччина – попереду

Дві третини тренерів з ТОП-50 – представники шести країн: по 7 від Італії та Німеччини, по 5 – від Голландії, Іспанії та Англії, ще 4 – від Франції. Місця від 5-го до першого посіли справжні легенди:

Хосеп Гвардіола (Іспанія), який з «Барселоною» з 2008 по 2011 рік за три сезони тричі ставав чемпіоном Іспанії та двічі вигравав Лігу чемпіонів. Потім у нього було ще 4 чемпіонські титули – тричі поспіль в німецькій «Баварії» і одного раз з «Манчестер Сіті» в Англійській Прем’єр-лізі. Геній інновацій в тактичних схемах. Людина, яка до досконалості довела тікі-таку – тотальний контроль м’яча в постійному русі на високих швидкостях і з десятками пасів під час кожної атаки. У суперників від таких каруселей голова йшла обертом.

Йоган Кройф (Голландія) – ще один тренер, який прославився в «Барселоні». Міжнародна федерація футбольної історії і статистики назвала його найкращим гравцем Європи у XX столітті, але й на тренерському містку він був одним з найуспішніших. Його перехід на тактику 3-4-3 (найчастіше наприкінці 80-х грали в 4-4-2) дозволив «Барселоні» 4 рази поспіль стати чемпіоном Іспанії, перемогти в Кубку чемпіонів і здобути ще кілька менш значущих трофеїв.

Арріго Саккі (Італія) – творець легендарного «Мілану» кінця 80-х. Італійський клуб тоді переживав не найкращі часи і поява маловідомого наставника не дуже потішила вболівальників, які чекали на авторитетну зірку на тренерському місці, яка би вивела команду з кризи. Однак вже першого ж сезону Саккі змусив скептиків аплодувати йому, привівши «Мілан» до скудетто. Наступні два сезони теж були надзвичайними – два поспіль тріумфи в Кубку чемпіонів. Його головні тренерські інструменти – максимально чітка координація взаємодій між гравцями, постійний рух футболістів без м’яча і тотальний пресинг.

Алекс Фергюсон (Шотландія). Його «Манчестер Юнайтед» домінував в Англійській Прем’єр-Лізі на зламі століть, здобувши 13 чемпіонських титулів за 20 років і додавши до них дві перемоги в Лізі чемпіонів. Він прекрасно працював з молоддю, не боявся випускати молодих гравців на поле, найвдалішим прикладом чого є покоління Девіда Бекхема, Пола Скоулза, Райана Гіггза, братів Філа та Гаррі Невіллів. Зрештою, Кріштіану Роналду для великого футболу відкрив саме Фергюсон.

Рінус Міхелс (Голландія). Людина, яка змінила футбол. Тренер, який створив справжню революцію в футболі, перемішавши всі амплуа так, аби кожен гравець міг за необхідності змінити позицію на полі без шкоди для командної гри. Тотальний футбол, за якого захисника регулярно підключалися в атаку і забивали, форварди в центрі поля пресингували суперника, а всі разом бігали без упину 90 хвилин матчу, допоміг амстердамському «Аяксу» чотири рази за п’ять років стати чемпіоном Голландії в другій половині 1960-х, а «Барселоні» виграти чемпіонат Іспанії в 1973-му. Жирну крапку легендарний «Генерал» поставив у 1988 році, коли очолювана ним збірна Голландії тріумфувала на чемпіонаті Європи.

Східняків – шестеро

В рейтингу France Football з 50 прізвищ лише шість – представники країн Східної Європи. При цьому відразу троє з них мають відношення до українських грандів – тренували київське «Динамо» та донецький «Шахтар». Але про все по порядку.

43. Штефан Ковач (Румунія)

Уродженець Тімішоари мав угорське коріння і досить успішно виступав на клубному рівні за румунські, угорські та бельгійські клуби з 1937 по 1953 рік. Але прославився Ковач як тренер, а не футболіст.

Майже 18 років він працював лише на батьківщині, де очолював «Універсітатю», «Стяуа» та збірну Румунії. Згодом перебрався до «Аяксу», працював в збірній Франції, знову повернувся до національну команди Румунії, а у 80-х тренував «Монако» і «Панатінаїкос».

Здобутки. В «Аякс» Штефан Ковач прийшов на місце Рінуса Міхелса і всього лише за два роки став легендою клубу, здобувши дві поспіль перемоги в Кубку чемпіонів (1972, 1973), виграв Міжконтинентальний кубок (1972) і Суперкубок УЄФА (1983).

42. Томіслав Івіч (Хорватія)

Вся його кар’єра гравця вмістилася в 10 років, протягом яких він грав за ФК «Спліт» та «Хайдук» – команди з його рідного міста. Причому основним він не був – провів лише 136 поєдинків за 10 сезонів. Компенсував домосідство Івіч вже в ролі тренера, попрацювавши, крім рідної Хорватії в 11 країнах – від Португалії до Саудівської Аравії. В 2007 році італійське видання La Gazzetta dello Sport назвало Івіча найуспішнішим тренером в історії світового футболу.

Здобутки. В шести країнах Томіслав Івіч приводив очолювані ним клуби до чемпіонства. Причому часто це робив вже в перший рік роботи в команді. Хорватський «Хайдук» став чемпіоном Югославії на другий рік тренерства Івіча, «Аякс» – чемпіоном Голландії на перший рік, «Андерлехт» – чемпіоном Бельгії на перший рік. В цьому ж списку французький «Марсель» і «Панатінаїкос», з якого тренер пішов під час чемпіонату, що не завадило клубу стати переможцем чемпіонату Греції. А «Порту» протягом першого ж сезону під керівництвом хорвата виборов відразу 4 титули: чемпіонат Португалії, кубок країни, Суперкубок УЄФА та Міжконтитентальний кубок.

41. Мірча Луческу (Румунія)

Левову частку активної кар’єри румун провів в складі «Динамо» з Бухаресту і навіть зіграв 70 матчі за збірну Румунії. А тренерська кар’єра Луческу-старшого триває й досі.

Скандальний румун лише двічі перемагав в рідному чемпіонаті в якості тренера, але один з двох успішних сезонів зі столичним «Рапідом» дав йому путівку до команди-гранда. Втім, в італійському «Інтері» не склалося.

Здобутки. Успіхи Луческу-тренера пов’язані з двома країнами. В Туреччині він двічі поспіль ставав чемпіоном країни з різними командами – «Галатасараєм» і «Бешикташем». А в Україні за 10 років на чолі «Шахтаря» виборов 8 титулів чемпіона України і тріумфував в Лізі Європи.

23. Віктор Маслов (СРСР)

Уродженець Москви провів майже всю кар’єру в місцевому «Торпедо», але грав вкрай мало (лише 66 матчів за більш ніж 10 років), в якому й розпочав тренерський шлях. Тренерська робота вийшла більш успішною. А головне – Маслов став чи не першим в світі спеціалістом, який відійшов від схеми 4-2-4, опустивши флангових форвардів в півзахист. На три-чотири роки пізніше розстановку 4-4-2 використала збірна Англії, шокувавши нею суперників і тим самим здобувши перемогу на чемпіонаті світу 1966 року. А ще Маслова вважають винахідником пресингу в футболі.

Здобутки. В Україні Віктор Маслов працював 6 років, протягом яких перетворив київське «Динамо» з середняка з амбіціями на лідера радянського футболу. Три титули чемпіонів СРСР поспіль – унікальне явище. Після цього футбольна столиця перемістився з Москви до Києва, де й залишалася до розпаду імперії.

20. Бела Гуттман (Угорщина)

Він народився в позаминулому столітті і перший матч на дорослому рівні зіграв ще коли тривала Перша світова війна, а його батьківщина ще була в складі Австро-Угорської імперії. Після війни, рятуючись від антисемітського режиму Міклоша Хорті, футболіст переїхав у Відень, а згодом – в США, де шість років виступав за різні футбольні команди Нью-Йорка. В Австрію він повернувся вже тренувати.

Наприкінці 30-х Гуттману довелося мігрувати в зворотному напрямку – до Угорщини – з тієї ж причини: залишатися в анексованій нацистами Австрії єврею було небезпечно. Під його керівництвом тренувалися майбутні легенди світового футболу Ференц Пушкаш, Золтан Цібор, Шандор Кочиш, Йожеф Божик. Першим трьом він допоміг залишити окуповану в 1956 році радянськими військами Угорщину – після пролобійованого Гуттманом турне в Латинську Америку, угорські футболісти не повернулися додому.

Здобутки. Перед Другою світовою Гуттман виграв чемпіонат Угорщини і перший клубний міжнародний турнір в Європі Кубок Мітропи – прототип нинішньої Ліги Європи. Після війни пішло значно активніше: три поспіль перемоги в чемпіонаті Португалії з двома різними клубами – «Порту» і «Бенфікою»; золоті нагороди чемпіонату Угорщини і навіть титул в Бразилії. Але головні трофеї угорця – два Кубки чемпіонів, які виборола «Бенфіка» в 1961 та 1962 роках.

6. Валерій Лобановський (Україна)

Навряд чи можна розповісти щось нове про найуспішнішого українського тренера в історії. Форвард залишив «Динамо», коли туди прийшов тренувати Маслов. Гравець не виконував тих вимог, які висувалися наставником, і намагався грати в притаманному собі стилі – роблячи ставку на індивідуальні дії. Заради команди тренер пожертвував Лобановським, який за трьома чемпіонськими сезонами своєї рідної команди в другій половині 60-х спостерігав спочатку з Одеси, а потім з Донецька.

В «Динамо» він повернувся вже в ролі тренера і трохи більше, ніж з рік в свій перший повноцінний в Києві сезон, привів команду до золотих нагород. Потім було два розставання з клубом (заради збірної СРСР в 1983 і заради Близького Сходу в 1990) і два повернення. Друге – вже в чемпіонат України.

Однодумець Міхелса в плані реалізації принципів тотального футболу і універсалізму; тренер, який надихнув своїми ідеями багатьох колег в Західній Європі (серед них – італійці Ліппі і Капелло); новатор, який інтегрував в футбол науку і довів до автоматизму дії кожного виконавця на полі, перетворивши тим самим команду на бездоганно працюючий механізм.

Здобутки. 8-разовий чемпіон СРСР, 5 разовий чемпіон України, срібний призер чемпіонату Європи-1998, двічі переможець Кубка кубків (1975, 1986), тренер, що виховав трьох володарів «Золотого м’яча» – Блохіна, Заварова, Шевченка.