Шевченко та Ребров – серед найгірших покупок Англійської Прем’єр-ліги. Частина 1

Зазвичай ЗМІ стараються зіграти на позитиві – тож списки з ТОП-10, ТОП-50 чи навіть ТОП-100 найкращих футболістів за тією чи іншою версією зустрічаються трохи рідше, ніж щодня. Інша справа – найменш успішні гравці. Лідерів побачити легко: кількість матчів, голів, виграних титулів. А от щоб розгледіти лазерів – треба добре постаратися. В основі рейтингу ESPN суб’єктивне співвідношення ціни, яку клуб заплатив за новачка і його віддача – внесок у прогрес чи регрес команди.

50–41

Тут є як не дуже відомі футболісти, так і справжні зірки. Замикає ТОП-50 захисник Марселіньйо, який за 6 мільйонів фунтів 21 рік тому перейшов з «Мальорки» до «Ньюкаслу». На той час це було дуже солідні гроші, але футболіст за 4 сезони взяв участь лише у 17 матчах і став символом того часу, коли англійські клуби лише пробували заманити іноземців до АПЛ.

Також слід згадати форвардів Афонсо Алвеша і Умара Ньяссе, кожен з яких коштував своєму новому клубу більше ніж 15 мільйонів фунтів. На Алвеша, який провів півтора надрезультативні роки у «Херенвені» (забив 45 голів у 39 матчах чемпіонату Нідерландів) спокусився «Мідлсборо». Але в Англії справи пішли значно гірше – стабільне місце в складі, але тільки 10 влучних ударів.

А з Ньяссе взагалі дивна історія. Він непогано грав за московський «Локомотив» (12 голів за рік у РПЛ і 5 влучних ударів у Лізі Європи) і зацікавив «Евертон». Але у Ліверпулі він взяв участь лише у 5 матчах (131 хвилина на полі), а після зміни тренера більше року взагалі не надягав футболку клуба у офіційних матчах, виступаючи на молодіжну у 27-річному віці.

Але найбільш яскравий провал з нижньої десятки рейтингу – перехід аргентинського вінгера Анхеля Ді Марії з «Реалу» до «Манчестер Юнайтед». Шість років тому МЮ заплатив за футболіста в розквіті сил майже 70 мільйонів фунтів і вже за підсумками жовтня став найкращим гравцем АПЛ. На жаль, далі втрутилися неігрові фактори: важка травми підколінного сухожилля, пограбування будинку, депресія дружини (вона назвала Манчестер найбільшою клоакою). За рік Ді Марію продали, втративши 10 мільйонів, і у ПСЖ він знову став зірковим гравцем.

40–31

Кидається у вічі наявність відразу трьох італійців, які не прижилися на Туманному Альбіоні наприкінці 90-х – початку нульових. Тут і один з найкращих бомбардирів Серії А Андреа Сіленці (змінив «Торіно» на «Ноттінгем Форест»), і голкіпер «Венеції» Массімо Таїбі, і навіть майже нікому не відомий найкращий бомбардир Серії В Коррадо Граббі з провінційної «Тернани». Кожен з них мав замінити легенду. Сіленці – Стена Коллімора, який пішов у «Ліверпуль», Таїбі – непробивного Пітера Шмейхеля у «Манчестер Юнайтед» (данець завершував кар’єру), а Граббі – самого Алана Ширера, який залишив «Блекберн» заради «Ньюкаслу».

І всі три епічно провалилися. Таїбі пропустив 11 разів у перших своїх 4 матчах, присів на лавку і наступного літа повернвся до Італії. Сіленці вийшов на поле 12 разів і не забив жодного разу, також повернувшись за рік на батьківщину. Граббі затримався значно довше, але це якраз йому мінус. Витрачених на нього 10 мільйонів фунтів (для 2001 року за гравця другого дивізіону – дуже багато) він відробляв аж три сезони. І за цей час взяв участь у 30 матчах, забивши двічі.

Також у цій десятці є дуже успішні гравці, які просто не прижилися в грандах. За Фернандо Торреса та Енді Керолла «Челсі» та «Ліверпуль» відповідно у 2011 році заплатили сумарно 90 мільйонів фунтів. Саме втрату Торреса «червоні» намагалися компенсувати форвардом «Ньюкасла». Але в обох вийшло не дуже. Іспанець втричі понизив свою результативність (у Ліверпулі він забивав кожні 120 хвилин, а в Лондоні – раз на 6 ігрових годин). Англієць також суттєво здав. У «Ньюкаслі» він забив 28 разів за півтора сезони, а за «Ліверпуль» відзначився за такий самий строк лише 6 голами.

І куди ж без аргентинця, що провалився у «Манчестер Юнайтед»? За 15 років до Ді Марії схожий шлях здолав Хуан Себастьян Верон. У «Лаціо» Відьмак був лідером і приніс клубу майже 40 мільйонів фунтів влітку 2001-го. Ніхто так і не зрозумів, навіщо сер Алекс Фергюсон придбав в середню лінію футболіста такого рівня за наявності в команді Гіггза, Кіна, Бекгема і Скоулза. Верон грав не так часто, як хотілося і не став лідером команди хоча вже на старті отримав титул «Гравець місяця». За два роки його продали до «Челсі».

30–21

Тут є Майкл Оуен, якого до Англії з «Реалу» повернув Ньюкасл. Тут Оуен Харгрівз, що переїхав з «Баварії» до «Манчестер Юнайтед». Тут є Нікола Жигіч, який проміняв «Валенсію» на «Бірмінгем» і вилетів з ним до Чемпіоншипу. Той же шлях зі «Сток Сіті» повторив форвард Сайдо Берахіно (0 голів у 28 матчах)… Але найцікавішими тут є дві інші історії.

Перша – українська. Сергій Ребров був партнером Андрія Шевченка по зірковому «Динамо» кінця 90-х. Але якщо Шевченко відразу прижився у «Мілані» і став лідером команди, то Ребров розчарував керівництво «шпор». Нинішній тренер «Ференцвароша» переїхав до Лондона, маючи в активі у трьох останніх розіграшах Ліги чемпіонів 8 – 8 – 10 голів. За два роки у Лондоні він також забив 10, але для цього знадобилося вже 59 ігор замість 12–15, як це було у єврокубках.

Друга – ідеальна ілюстрація до марнотратства. «Лідс» на межі століть був одним з лідерів англійського футболу, і коли у 2001 році клуб вирішив підсилити склад півзахисником Сетом Джонсоном, то виклав «Дербі Каунті» більше 10 мільйонів фунтів. Але ще більше «Лідс» переплатив самому гравцю. Той у попередніх переговорах погодився на зарплату 13 тисяч фунтів на тиждень (це вже було дуже солідно), але коли справа пішла до остаточного підписання контракту, хтось з менеджерів наплутав і замість 13 з’явилася цифра 30 (thirteen та thirty дещо співзвучні в англійській мові). Шокований Джонсон роззявив від подиву рота, але з іншого боку столу для переговорів інтерпретували це як розпач і накинули ще 7 тисяч. Так очікувана зарплата миттєво зросла втричі – і Джонсону більше нічого й потрібно не було. Він за 4 роки взяв участь у пів сотні матчів і безкоштовно повернувся до «Дербі Каунті». А «Лідс» у 2003-му опинився перед борговою ямою, продав лідерів, стадіон і тренувальну базу і надовго вилетів з еліти, не повернувшись до АПЛ і досі.

20–11

«Чудово» спрацював «Саутгемптон», відразу два форварди-латиноамериканці якого опинилися в другому десятку цього рейтингу. Еквадорець Агустін Дельгадо коштував більше 5 мільйонів фунтів у 2002 році, але за 3 роки у клубі зіграв за команду менше матчів, ніж за збірну. В АПЛ він вийшов на поле лише 11 разів і забив однісінький гол.

Уругваєць Гастон Рамірес з’явився у складі «святих» на 10 років пізніше і був на 8,5 мільйонів дорожчим. Перший сезон був не найгіршим і цифри (5 голів у 26 матчах) можна було списати на адаптацію, але далі стало навіть значно гірше: 578 хвилин за наступні три роки і один-єдиний влучний удар.

Слід згадати й італійця Альберто Аквілані, який за кілька років після повернення на батьківщину сказав, що бажав би ніколи не переходити у «Ліверпуль». Фанати клубу точно можуть з цим погодитися, адже потенційна заміна Хабі Алонсо у центрі поля коштувала клубу 18 мільйонів, а награв Аквілані за 1,5 роки лише на 817 хвилин, виходячи на заміни. Це – 16-е місце в рейтингу найгірших покупок АПЛ.

Найбільш дивний персонаж у всій АПЛ – португалець Бебе – посів 12-е місце у списку. До переходу на «Олд Траффорд» 20-річний футболіст пограв лише у третьому дивізіоні Португалії і за збірну… безхатьків (Бебе – сирота, який виріс у притулку). Алекс Фергюсон ніколи не бачив вінгера у справі, але повірив помічнику Карлушу Кейрушу, який рекомендував співвітчизника. 8 мільйонів за 2 гри (а саме стільки Бебе зіграв у футболці «червоних дияволів» у АПЛ) – явно непропорційні цифри.

За крок від ТОП-10 – на 11-му місці – зупинився чилієць Алексіс Санчес. Зірка збірної Чилі переїхав з Лондона в Манчестер на «жирні» умови – найвищу в Прем’єр-лізі зарплату в 500 тисяч фунтів на тиждень, або 26 мільйонів на рік. В «Арсеналі» було втричі менше, але там Санчес був одним з найкращих гравців АПЛ протягом трьох сезонів (60 голи + 27 гольових передач) і допоміг двічі виграти Кубок Англії.

В «МЮ» у чилійця постійні травми, лише три десятки матчів в Прем’єр-лізі за півтора сезони і три голи в АПЛ. Щастя, що його з такою зарплатнею вдалося віддати в оренду до «Інтера». Втім, й досі 40 % зарплати гравцю платять саме англійці.