Саня Мірза, Сушил Кумар та інші ТОП-10 зіркових спортсмени Індії

В Індії День незалежності святкують 15 серпня. Саме в цей день в 1947 році країна перестала бути частиною Великої Британії і отримала суверенітет. А ось історія спортивної незалежності є дещо довшою, ніж 72 роки.

Норман Прітчард

Дебют Індії на Олімпійських іграх стався в 1900 році. Тоді її представляв один-єдиний спортсмен – англієць Норман Прітчард. Він народився в Колкаті (тоді місто носило назву Калькутта) в родині колонізаторів і продовжив родинний бізнес, у справах якого і вирушив в 23-річному віці у тривале відрядження на батьківщину предків – до Лондона. І в Індії, і в Британії Прітчард активно займався спортом і зрештою навіть показав результат, який дозволив йому отримати місце на Олімпіаді, що проходила в Парижі. Там спринтер виступив в двох дисциплінах – забігах на 200 метрів (гладкий біг і з бар’єрами). В обох випадках став срібним призером. На змаганнях Прічард усюди проходив як представник збірної Великої Британії, проте Міжнародний олімпійський комітет визнає його першим учасником Олімпійських ігор (і, відповідно, першим медалістом) від Індії.

Хокеїсти

До офіційної незалежності Індія брала участь в Олімпіадах ще п’ять разів – в 1920, 1924, 1928, 1932 та 1936 роках. І навіть тричі здобувала золоті медалі – тричі поспіль (1928– 1936) найсильнішими в світі ставали члени чоловічої збірної з хокею на траві. Потім Індія ставала чемпіоном Олімпіади в цьому ж виді спорту в 1948, 1952, 1956 та 1964 роках, поступившись лише раз – в 1960 році Пакистану. Але з часом команда перестала бути лідером – двічі вигравала лише бронзу, а після олімпійського золота-1980 (тоді в Москву не приїхали головні конкуренти – Пакистан, Німеччина, Австралія) індійці взагалі не піднімалися на п’єдестал пошани.

Тим не менш, цей вид спорту – номер один в країні. Достатньо лише зауважити, що з 9 олімпійських золотих нагород Індії 8 здобуті «літніми» хокеїстами. В історії команди є відразу сім триразових олімпійських чемпіони: Річард Аллен, Дгіан Чанд, Ранганатан Френсіс, Балбір Сінгх, Рандхір Сінгх, Удхам Сінгх та Леслі Клаудіус. Причому останній в 1960 році вигравав ще й срібну медаль. Найкращим гравцем в історії не лише країну, але й світу вважається Дгіна Чанд. Його іменем названо головний стадіон в Нью-Делі.

Вішванатан Ананд

Про легенду виникнення гри у шахи (у давніх індійців вони називалися «чатуранга») і винагороду для автор у вигляді зерняток, кількість яких збільшується в геометричній прогресії з кожною новою клітинкою, чули, мабуть всі. Втім, Індія, як батьківщина шахів, дала світу дуже небагато всесвітньо відомих шахистів. Найвідоміший у світі майстер з Індії – Вішванатан Ананд. Він першим з співвітчизників у 1988 році отримав звання міжнародного гросмейстера. Власне, він спровокував в Індії нову хвилю інтересу до цієї гри. Досить швидко Ананд увірвався до числа найсильніших спортсменів і завжди котувався серед фаворитів усіх турнірів на рівні з Карповим, Каспаровим, Крамським, Адамсом, Топаловим, Крамником. У індійця – 6 «Шахових Оскарів» (нагорода кращому шахісту року). Більше отримали тільки Гарі Каспаров та Анатолій Карпов. В 2000 році Вішванатан Ананд став чемпіоном світу за нокаут-системою, а в 2007 повторив успіх в класичному форматі, після чого тричі (2008, 2009, 2012) підтверджував свій статус в поєдинках з претендентами і лише в 2013 поступився Магнусу Карлсену.

Сачин Тендулкар

Крикет – друга після хокею на траві любов індійців (а багато у кого й перша – особливо після падіння результатів хокеїстів). Це дійсно національний вид, в якому Індія ставала чемпіоном світу в 1983 та 2011 році. Більше титулів (5) тільки у Австралії. Ще раз – в 2003 році – індійці стали срібними призерами. Останні два турніри – в 2015 та 2019 роках – Індія зупинялася на стадії півфіналів і твердо налаштована за 4 роки, коли змагання пройдуть на території країни, втретє виграти чемпіонат світу. Надихає їх на це команда 2011 року, головним героєм якої був Сачин Рамеш Тендулкар – найкращий відбиваючий в історії цього виду спорту. В набожній Індії вболівальники не побоялися дати йому прізвисько «Бог крикету». Він 6 разів брав участь в чемпіонатах світу (1992-2011) і з останньої спроби допоміг команді взяти золото. А в 2003 році на «срібному» турнірі Тендулкара було визнано найкращим крикетистом змагань.

Леандер Паес

Теніс (як і крикет з хокеєм) в Індію привезли британці. Цей вид спорту прижився не так успішно, проте в історії країни є справді видатний спортсмен. Леандер Паес вважається одним з найбільш титулованих тенісистів світу в парному розряді. Він вісім разів вигравав турніри з серії «Великого шолому» в чоловічих парах та 10 разів – в міксті. Ще 16 разів Паес програв у фіналах найпрестижніших тенісних турнірах світу. Тричі його партнером в переможних фіналах був ще один індієць – Магеш Бгупаті, п’ять перемог Леандер Паес здобув разом з представниками Чехії – Мартіном Дамом, Лукашем Длугі та Радеком Штепанеком. В міксті найкраще індійцю гралося з швейцаркою Мартіною Хінгіс (4 титули), Карою Блек з Зімбабве (3 титули), американками Мартіною Навратіловою (2 титули) та Лізою Реймонд (1 титул). Парадокс, але єдину олімпійську медаль – бронзу 1996 року Паес здобув… в одиночному турнірі.

Саня Мірза

32-річна уродженка Мумбаї – далеко не така успішна, як Паес, але Саня Мірза встановила рекорд для Індії, діставшись до 27-го рядку світового рейтингу WTA. Сталося це в 2007 році, але прогресувати далі спортсменці завадила складна травма зап’ястя. Після тривалого відновлення Саня Мірза повернулася на корти і зосередилася виключно на парних змаганнях, в яких досягла значно більшого. В парі з Мартіною Хінгіс вона виграла три поспіль турніри «Великого шолому» – Вімблдон та USA Open в 2015 році та Australian Open в 2016-му.

На батьківщині спортсменку люблять далеко не всі. Мусульмани закидають їй те, що на кортах вона виступає в негідному для жінки відвертому одязі (спіднички, шортики тощо), а індуси нарікають, що Саня Мірза стала дружиною мусульманина – гравця в крикет з Пакистану.

Мері Ком

В глибокій провінції на самому сході Індії займатися боксом дівчині – вже надзвичайно сміливий вчинок. Особливо, коли твої батьки – землероби, що технологіями і загальним сприйняттям світу застрягли в минулому столітті. До 17 років Мері Ком приховувала це від рідних, але коли виграла чемпіонат штату правду вже неможливо було приховати – фото чемпіонки з’явилися мало не у всіх газетах. Далі – стрімко вгору. В 18 років – срібло чемпіонату світу, в 19 років – золото чемпіонату світу. Потім Мері Ком ще п’ять разів ставала найсильнішою боксеркою планети у ваговій категорії до 45 кг.

Їй не пощастило з Олімпіадами. До 2012 року жіночий бокс не входив до програми Ігор, а коли МОК допустив спортсменок на ринг в Лондоні, то сформував лише три вагові категорії – до 51 кг, до 60 кг і до 75 кг. 44-кілограмовій Мері Ком довелося битися з суперницями на 5–6 кілограмів важчими. Це надто велика перевага в найлегшій вазі. В результаті вона змогла завоювати лише бронзову медаль. Олімпіаду-2016 спортсменці довелося пропустити, але вона не залишила спорт і готується в 2020 році в Токіо все ж стати олімпійською чемпіонкою.

Абгінав Біндра

Єдине олімпійське золото не в хокеї на траві для Індії виборов снайпер Абгінав Біндра. В 2008 році він був найвлучнішим у стрільбі з пневматичної гвинтівки з відстані 10 метрів. Та перемога обернулася для спортсмена справжнім багатством. Місцевий бізнесмен (знайомий українцям по «Криворіжсталі») Лакшмі Міттал виписав Біндрі Премію в сумі 325 тисяч доларів США) за тодішнім курсом рупії, держава долала ще більше 100 тисяч доларів, а Міністерство транспорту нагородило спортсмена пожиттєвим безкоштовним квитком на усі потяги в країні. В 2006 році після перемоги на чемпіонаті світу в тій же дисципліні таких щедрих подарунків не було. Втім, й без призових Абгінав Біндра почувається впевнено. У вільний від тренувань і змагань час він виконує обов’язки генерального директора іменної компанії, яка є єдиним представником німецької зброярської корпорації Walther в Індії. Також Біндра керує кількома іншими зовнішньоекономічними проектами, пов’язаними з торгівлею та металургією.

Сушил Кумар

Якщо не брати до уваги хокеїстів, то борець з кумедним для українського вуха іменем і прізвищем є одним з двох в історії спортивної Індії спортсменом, який двічі піднімався на п’єдестал Олімпіад. В Пекіні-2008 індійський вільник став бронзовим призером, а в Лондоні-2012 – срібним. В перерві – в 2010 році – Сушил Кумар став чемпіоном світу з вільної боротьби (вагова категорія до 66 кг). Цікаво, що після звершення кар’єри борець несподівано заявив, що в 2010 році невідомі пропонували йому 300 тисяч доларів за поразку у фіналі. Кумар не погодився і переміг російського (а турнір проходив у Москві) суперника Алана Гогаєва. В Федерації спортивної боротьби РФ у відповідь заявили, що це маячня, а потім додали: розбиратися хто саме пропонував гроші вже пізно, оскільки минулого багато років, а інцидент не вплинув на справедливість підсумкових результатів.

Пусарла Венката Сіндху

В 2016 році в фіналі олімпійських одиночних жіночих змагань з бадмінтону Пусарла Сіндху з рахунком в трьох сетах поступилася іспанці Кароліні Марін. В 2018-му історія повторилася на чемпіонаті світу, але тоді іспанці вистачило двох сетів. Шанс був в 2017 році, коли індійська спортсменка дісталася фіналу, а її головна конкурентка вилетіла раніше від японки Нозомі Окухари. Але й тут не вдалося – 19:21, 22:20, 20:22 – і третє за три роки срібло на найпрестижніших світових змаганнях. Сьогодні їй усього 24 роки, вона третя ракетка світу, а попереду – серпневий чемпіонат світу-2019 і Олімпіада-2020. Наполегливості у представниці спортивної родини (батьки грали за збірні Індії у волейбол, а сестра – гандболістка) обов’язково вистачить. Те, що в підлітковому віці Пусарла щодня долала по 56 кілометрів до місця тренувань з бадмінтону, це доводить.