Нобелівська премія з літератури для України
Розваги і мистецтво 28.10.2019 Автор: Сергій Кириченко 213

Нобелівська премія з літератури для України

nobel-prize-tease_xwq8yk.jpg (193.37 Kb)

Письменниця Ольга Токарчук в жовтні отримала з запізненням на рік Нобелівську премію з літератури. Вона пише польською, живе в Польщі і навіть народилася в Польщі. Проте, на чверть в переможниці тече українська кров – її бабуся з України. За відсутності в Україні нобелівських лауреатів у галузі літератури, цей факт дозволяє відчути себе дотичними до слави. А могло бути інакше. Серед номінантів на головну літературну премію українці були.

Перша спроба – Франко franko.jpg (71.5 Kb)

На премію 1916 року претендувало 29 людей. Саме стільки майстрів пера потрапили до шорт-листа Шведської королівської академії. Найчастіше номінували не надто відомого місцевого автора коротких новел та п’єс Пера Хальстрема (пізніше він 24 роки перебував у складі нобелівського комітету) та ще одного шведа – Вернера фон Гейденстама, який прославився насамперед історичними працями і… на той момент вже 4 роки був членом Академії.

За таких умов навіть потрапляння до списку Івана Франка можна вважати великим успіхом. Запропонували включити до шорт-листа нашого земляка шведський історик і громадський діяч Гаральд Єрне і галичанин Йозеф Застирець. Перший спеціалізувався на історії Східної Європи і чимало подорожував з науковою метою по Австро-Угорщині, до складу якої входила на той момент Західна Україна. Другий був священиком, редактором та видавцем, який довгий час займався просвітницькою роботою в Галичині.

На жаль, в травні 2016 року Іван Франко помер, а правила вручення Нобелівської премії не передбачають її присудження посмертно, тож українця виключили зі списку. А переможцем став Гейденстам, який у своїх історичних роботах чимало уваги приділяв Україні – конкретно українсько-шведським стосункам і Мазепі.

Далі – лише уродженці

Франко – був єдиним україномовним письменником серед претендентів на премію принаймні до кінця 60-х. Більш свіжа інформація недоступна, оскільки за правилами списки претендентів мають бути закритими протягом 50 років.

chaim_nahman_bialik.jpg (107.73 Kb)

Натомість, до кінця 60-х в списках час від часу з’являлися його колеги, що народилися в Україні, проте писали іншими мовами. Зокрема, в 1933 році серед номінантів був Хаїм Бялік. Він родом з Волинської губернії (нині рідне село поета Івниця знаходиться в межах Житомирської області). В 1921 році 48-річний український єврей переїхав до Берліну, а звідти – в Тель-Авів. В 1934 році він був номінований вдруге, але влітку помер і, як і Франко, був виключений зі списку.

За схожим сценарієм розгорталося життя і кар’єра ще одного поета – Сауля Черниховського. Народився в Таврійській губернії (село Михайлівка, тепер Запорізька область). Також працював і творив в Одесі. На рік пізніше за Бяліка емігрував до Берліну, а потім – до Землі Обітованної. І його також двічі номінували на «нобелівку» – в 1935 та 1937 роках.

Рекордсмени родом з Києва

aldanov_1.jpg (172.44 Kb)

Марк Алданов – рекордсмен за кількістю потраплянь до числа претендентів. Він народився в Києві, закінчив 5-ту Київську гімназію та університет (нині – імені Шевченка), але в 31-річному віці написав «Армагеддон», реагуючи на перемогу жовтневого заколоту більшовиків і втік до США транзитом через Францію. Писав російською і переважно в антисовєтському стилі. В 1938 році був вперше номінований на Нобелівську премію з літератури. Причому завдяки лауреату премії 1933 року Івану Буніну. Далі Бунін лобіював уродженця Києва в 1939, а після Другої світової війни Алданов ще 11 разів поспіль (1947-1957) потрапляв до шорт-листа премії. Спочатку – завдяки Буніну, а після його смерті – через відомого американського еврейського громадського діяча Самсона Соловейчика.

Ще один киянин – один з найвидатніших філософів 20-го століття – Микола Бердяєв до підліткового віку навчався в Київському кадетському корпусі, потім жив у Житомирі. З початку 20-х років переїхав до Німеччини (потім – до Франції). Сім разів поспіль (1942-1948) його включення в список претендентів на премію відстоював шведський філософ Альф Нюман.

«Наші» лауреати

agnon.jpg (291.65 Kb)

В 1947 році вперше до списку включили уродженця Бучача (нині – Тернопільська область) Шмуеля Йозефа Агнона, який народився в родині тамтешнього рабина. Здібний хлопчик добре знав не лише рідну мову, але й українську, німецьку та польську. Щоправда, писав на ідиш та іврит. В 19-річному віці він залишив Україну, щоб наступні роки жити і творити в Палестині, Німеччині. В Галичині Шмуель Агнон написав кілька десятків віршів та нарисів і навіть в урочистому слові на церемонії вручення Нобелівської премії згадав, що першу свою пісню склав на українській землі. А українська тематика присутня в багатьох оповіданнях майстра.

Агнон «балотувався» на премію в 1947, 1948, 1949, 1951 та 1965 роках, а переміг – в 78-річному віці – в 1966 році.

Ще один лауреат Нобелівської премії Михайло Шолохов здобув перемогу роком раніше, проте він народився не в Україні (мати письменника – українка), та й досі існує чимало сумнівів чи насправді письменник є автором найвідоміших творів, чи лише став «вивіскою» для кількох своїх колег, які гуртом кували літературну перемогу для СРСР.

aleksievich.jpg (259.5 Kb)

А от білоруска Світлана Алексєвич, що народилася в Станіславові (так тоді називався Івано-Франківськ) і провела дитинство у Вінницькій області, свою премію отримала без звинувачень. Сталося це зовсім недавно – в 2015 році.

Польська сторінка

iwaszkiewicz.jpg (141.69 Kb)

Ярослав Івашкевич народився в 1894 році у селі Кальник (тепер – Вінницька область). Дитинство провів у Єлисаветграді, навчався 4-й Київській гімназії та Київському університеті і лише в 24-річному віці виїхав на історичну батьківщину. Вже за два роки потому він написав повість «Зенобія Пальміра», потім – «Місяць сходить», в 50-х епопею «Честь і слава». Ці, а також низка інших творів містять українську тематику. З 1957 по 1966 рік письменника 4 рази включали до списку претендентів, але свою Нобелівську премію він так і не отримав.

В 1957 та 1959 роках в шорт-листі знайшлося місце і для Яна Парандовського. Він народився і навчався у Львові, тут же в місцевих газетах публікував свої перші есеї, закінчив Львівський університет (1923) і лише в 1929 році переїхав до Варшави в 34-річному віці.

joseph-conrad.jpeg (238.23 Kb)

В період з 1919 по 1922 роки європейські літературні критики пророкували англійцю польського походження Джозефу Конраду не просто номінацію, а навіть перемогу, проте Нобелівський комітет жодного разу не включив уродженця села Терехове (зараз – Бердичівський район Житомирської області) до списків кандидатів на перемогу. Він, до речі, до 10 років жив у Бердичеві, Чернігові, Львові, а потім через Польщу та Францію переїхав до Великої Британії.

Про кого забули

celan.jpg (254.43 Kb)

Теоретично в списку після 1967 року (а наразі відомі номінанти лише до цього року) могли би з’явитися прізвища австрійського поета Пауля Целана (народився в Чернівцях і до 27 років жив на Буковині) чи польського фантаста Станіслава Лема (уродженець Львова, навчався тут в гімназії, та до 1941 року в медичному інституті, а його біографія називається «Високий Замок»).

Але точно не знайшлося там місця (вже померли до того часу) для ще одного поляка зі Львова – поета, філософа та сатирика Станіслава Єжи Лєца (до 23 років жив, навчався і працював у столиці Галичини, видав тут першу збірку віршів) і австрійського письменника Йозефа Рота (народився в Бродах Львівської області, до 20 років жив у Львові і навчався у Львівському університеті).

Також жодного разу до числа номінантів не було включено киянина Михайла Булгакова. Втім, він завжди ототожнював себе з російською культурою. А от Костянтин Паустовський, хоча й народився в Москві (і писав російською) навіть останньому російському царю Миколі II говорив, що є українцем, а потім і жив і працював довгий час у Києві, Катеринославі, ще українському Таганрозі, Одесі. Його номінували в 1965 та 1966 роках.

Сучасники

Поки ще без офіційних підтверджень про потрапляння до списку кандидатів на Нобелівську премію з літератури називають ще кілька прізвищ українських письменників.

Так, Івана Багряного (автор «Тигроловів») намагалися включити до списку активісти американського Об’єднання демократичної молоді. Улас Самчук (автор трилогії «Волинь») ніби не отримав рекомендацію від когось з лауреатів премії. Поет Василь Стус помер в таборах, так і не дочекавшись рішення (його рекомендував переможець премії Генріх Белль).

Також називалися імена Павла Тичини, Івана Драча, Ліни Костенко, Миколи Бажана, Олеся Гончара, Бориса Олійника, Ігоря Калинця і Сергія Жадана.

Популярні дописи
Нові статті