Маленькі теж хочуть бути чемпіонами

Сьогодні, 27 травня, в Чорногорії – курортному містечку Будва – розпочинаються досить екзотичні спортивні змагання. Ігри малих країни Європи (Games of the Small States of Europe) збирають 9 країн з найменшим населенням.

Ліміт – 1 мільйон

Про цей турнір в Україні майже ніхто не знає. Не дивно – для країни з населенням в 40 разів більшим, ніж дозволено Іграми малих країн. Усі учасники – громадяни держав, чиє населення офіційне не перевищує 1 мільйона жителів.

Насправді, в Європі близько 20 держав та територій, чиє населення – менше 1 мільйони, але участь в змаганнях беруть 9 країн-учасниць (до 2011 року було 8). Це Сан-Марино, Монако, Ліхтенштейн, Андорра, Ісландія, Мальта, Люксембург, Чорногорія та Кіпр. Географічно останні – азійська держава, проте Кіпр досить сильно інтегрований в європейську спільноту. І спортивну – в тому числі. Наприклад, футбольна збірна змагається під егідою УЄФА, а кіпрські футбольні клуби грають в єврокубках. Кіпр порушує ще одне правило – мільйонне (тут живе більше 1,1 млн мешканців). Але на це закривають очі, виправдовуючи присутність острів’ян тим, що на момент організації змагань, країна була менш населеною і підпадала під ліміт.

Відсутні в переліку Ватикан (зовсім не світська держава – їм не до спорту), Гібралтар (британська заморська територія), Фарерські острови та Гренландія (обидва суб’єкти належать Данії) і ряд невизнаних територій, які в односторонньому порядку оголосили про незалежність (Придністров’я, Абхазія тощо).

До 2011 року серед учасниць не було Чорногорії (отримала незалежність від Сербії в 2006 році) і країни змагалися увісьмох.

34 роки змагань

Перші Ігри малих держав Європи відбулися в 1985 році в Сан-Марино. Тоді в програмі було 7 видів спорту: легка атлетика, дзюдо, кульова стрільба, плавання, баскетбол, велоспорт та важка атлетика. Перші п’ять з цього списку – обов’язкова нині програма (плюс теніс, настільний теніс та волейбол). Ще два види спорту можуть додати організатори з країни, яка приймає Ігри. При цьому бодай один з них має бути в програмі Олімпійських ігор.

Але згодом і правило десяти видів неодноразово порушувалося. Наприклад, в 2001 році вперше розігрувалися медалі в 11 видах спорту, а в 2007 і 2013 роках – навіть в 12 (Сан-Марино включило традиційну для регіону, але екзотичну для інших гру бочче). Нині в Чорногорії буде класична десятка. Включно з бочче і пляжним волейболом. Це звична практика – кожна країна робить ставку на ті види, де в неї найбільше шансів перемогти. Так, Кіпр включав в програму вітрильний спорт, Ліхтенштейн – сквош, Ісландія – гімнастику, Андорра – таеквондо…

Кращі серед слабших

З дев’яти перших Ігор (1985-2001) вісім разів в медальному заліку перемагала Ісландія, а починаючи з 2003 до 2011 п’ять разів поспіль найкращими були атлети з Кіпру (вони ж в 1989 відібрали у Ісландії перемогу). В 2013 та 2017 роках перемагала команда Люксембургу, а в 2015 на домашніх спортивних аренах знову виграла Ісландія.

В загальному заліку за попередніх 17 турнірів найбільше золотих нагород виборола Ісландія – 479. У Кіпру – 468, у Люксембургу – 369. Інші значно відстали: Монако – 119, Мальта – 67, Ліхтенштейн – 64, Сан-Марино – 61, Андорра – 45, Чорногорія (за 4 змагання) – 35.

Компенсація за Олімпіаду

Олімпійські комітети загаданих дев’яти країн організовують турнір аби відчути себе значущими в спортивному житті і бодай на змаганнях такого рівня завойовувати золоті нагороди. Наприклад спортсмени з Монако, Мальти, Сан-Марино та Андорри за всю історію жодного разу не ставали призерами Олімпіад. У Кіпру та Чорногорії – по одному п’єдесталу. Кіпріоти пишаються сріблом у вітрильному спорті, яке здобув в 2012 році Павлос Контідес, а чорногорці – срібною нагородою в чоловічому гандбольному турнірі того ж року.

Нема золота і у Ісландії, яка на Олімпіадах, втім, встигла виграти аж 4 нагороди: два срібла і дві бронзи. Перший успіх датований 1956 роком, коли Віх’яльмур Ейнарссон виборов друге місце в потрійному стрибку. У 1984 році бронзовим призером Олімпійських ігор став дзюдоїст Б’ярні Фрідрікссон. В 2000-му третьою у стрибках з жердиною фінішувала Вала Флосадоттір, а в 2008 році срібний комплект нагород дістався чоловічій гандбольній команді.

Одна золота нагорода є в активі атлетів Люксембургу. Здобув її в 1952 році Жозі Бартель в забігу на 1500 метрів. А розпочалася медальна історія ще в 1920 році, коли срібло отримав важкоатлет Жозеф Альзін. На зимових Олімпіадах відразу двома срібними нагородами в 1992 році відзначився гірськолижник Марк Жирарделлі (супергігант та гігантський слалом).

І нарешті найтитулованішими серед представників «країн-карликів» на Олімпійських іграх є спортсмени з Ліхтенштейну, в активі яких аж 2 золота, 2 срібла і 6 бронзових медалей. Причому всі нагороди здобуті місцевими гірськолижниками та гірськолижницями. Не дивно для тих, хто живе серед Альп.

Ханні Венцель двічі була чемпіоном Олімпіади в 1980 році (слалом та гігантський слалом) і тоді ж стала срібним призером у швидкісному списку. Чотирма роками раніше – в 1976 році вона виборола бронзову медаль в слаломі.

Молодший брат Ханні – Андреса Венцель – в 1980 році виступив гірше: срібна медаль в гігантському слаломі. За 4 роки додав до сімейної колекції ще й бронзу в тій же гірськолижній дисципліні.

Ще чотири бронзи в Ліхтенштейн привезли брати Віллі та Пауль Фроммельт (1976 та 1988), Урсула Концетт (1984) і Тіна Вайратер (2018).