Футбол – американський, а вболівальники можуть бути українські

Якщо ви вважаєте, що найбільш популярний вид спорту в Америці – баскетбол, хокей чи бейсбол, то ви помиляєтеся. Спорт №1 в США – американський футбол.

Шалене лідерство

Ось кілька підтверджень (дані – за минулий рік). По-перше, середня відвідуваність матчів НФЛ (NFL) в сезоні – більше 68 тисяч глядачів на грі. Порівняйте з другим і третім місцями – 30 тисяч в НБА і менше 22 в МЛС (звичний для європейців футбол). Так, можна виправдатися тим, що хокейні та баскетбольні матчі проходять під дахом, а спортивні майданчики стільки глядачів не вмістять, але що ж робити з іншими показниками?

Ось і по-друге: телевізійні контракти (фактично – плата за право транслювати поєдинки по телебаченню та в інтернеті) приносять НФЛ 3,1 мільярди доларів на рік. На другому місці – НБА з 2,6 мільярдами, а на третьому – МЛБ (бейсбольна ліга) зі скромними 1,5 мільярдами доларів. Не дивно, що в рейтингу найдорожчих спортивних клубів світу перше місце вже чотири роки впевнено посідає «Даллас Ковбойз», а усього в ТОП-10 як правило по 4–5 клубів з НФЛ.

Що таке американський футбол

З європейським футболом спільного тут лише слово в назві. З регбі – лише наявність міцних чоловіків на полі. Правила суттєво відрізняються навіть від регбійних.

Суть протистояння – доставити м’яч овальної форми до залікової зони команди-суперниці. Ці зони – на протилежних кінцях поля довжиною в 100 ярдів (91,44 метри). Напад старається виконати це завдання, оскільки за нього нараховуються очки, а захист намагається завадити цьому.

Та команда (11 гравців на полі), яка володіє м’ячем і готує атаку може добитися свого кількома різними способами. Класичний – коли спортсмен з м’ячем в руках пробігає до залікової зони суперника, ухиляючись від опонентів, що прагнуть його завалити на газон або вибити м’яч з рук. Найбільш видовищний – довга повітряна передача м’яча руками уперед від партнерів аж в залікову зону. Потрібно лише спіймати м’яч у повітрі до того, як ступити в цю зону ногою. Інакше не рахується. Це приносить 6 очок. І, можливо додаткові 1 чи 2 в залежності від того як далі вирішить поводитися команда. Якщо влучно вдарить по воротах (дві штанги без поперечини) – як штрафний в європейському футболі, але без стінки і бити треба лише по верху – то отримає 1 бал. Якщо спробує повторити тачдаун (взяття залікової бази) з більш короткої відстані в два ярди – то 2. Можна заробити й 3 очки, але лише замість 6. Це стається, коли команда підібралася близько, але відчуває, що потужний захист суперника не пустить далі і в запасі – лише четверта спроба. Тоді краще схопити синицю, ніж бігати за журавлем – виконати удар ногою у ворота (влучити так, щоб м’яч у повітрі перетнув межу між двома штангами).

Інша сторона як мінімум заважає реалізувати спроби нападникам, а як максимум може спробувати не просто завалити конкурента, а й відібрати м’яч і відсунути суперника подалі від своєї залікової зони. Справа в тому, що у нападників є 4 спроби аби пройти на 10 ярдів (9,14 метри) уперед. Вийшло – починається новий відлік спроб і відстані. Якщо ж ні – володіння м’ячем переходить до іншої команди. А розпочинати атаку потрібно з того місця, де захлинулася попередня спроба. Все достатньо просто, якщо не занурюватися в особливості суддівства і деякі додаткові деталі.

А і ще. Оті кремезні чоловіки, що пліч-о-пліч стоять нагнувшись перед своїм квотербеком (він роздає паси і разом з тренером режисує схеми просування м’яча в перед) – це блок нападу. Вони стримують такий самий блок з іншого боку і забезпечують квотербеку кілька зайвих секунд для того, аби обрати оптимальне рішення щодо розвитку атаки і встигнути віддати підготовлену передачу.

Що таке НФЛ

Це закрита американська ліга, яка налічує 32 команди, поділені на дві конференції (ті в свою чергу поділені на 4 дивізіони кожна). Тобто виходить разом 8 груп по 4 учасники в кожній. Всі команди змагаються між собою за неповним календарем – в межах однієї групи-четвірки футболісти грають по 2 матчі з кожним суперником – дома і на виїзді. Плюс по одній грі – проти чотирьох команд з сусіднього (за географічним принципом – схід, захід, північ, південь) дивізіону іншої конференції. Решта шість матчів – проти команд з інших дивізіонів своєї конференції. Заплутано, але під час формування календаря враховуються сотні факторів і навіть побажання команд, тому в підсумку усі учасники мають приблизно однаковий рівень суперників. Не буває так, щоб «Ягуари» з Джексонвілля грали виключно проти фаворитів, а «Даллаські Ковбої» – лише з аутсайдерами.

Після 16 матчів регулярного чемпіонату починається плей-офф. Туди потрапляють переможці кожної з груп-дивізіонів (8 команд) і по дві кращі команди з решти з кожної конференції. Тобто, від одної групи теоретично може пройти далі навіть 3 з 4 клубів. Ці 12 найсильніших ведуть боротьбу за головний трофей – кубок Вінса Ломбарді. Четвірка найкращих вільна від першого раунду плей-офф, а решта 8 учасників змагається попарно між собою – такі собі попередні чвертьфінали. Далі йдуть вже справжні чвертьфінали, півфінали і головний матч – Супербоул. На усіх стадіях протистояння складається лише з однієї гри на полі команди, яка в регулярному чемпіонаті фінішувала вище. Фінал – поєдинок між представниками різних конференції (до цього матчу суперники грають в плей-офф в межах своєї конференції) проходить на нейтральному стадіоні.

Рекордсмени і переможці

В лютому 2018 року чемпіонами НФЛ стали «Патріоти» з містечка Фоксборо (штат Масачусетс). Повна назва клубу – «Нью-Інгленд Петріотс». І він – найбільш титулований учасник Ліги, якщо рахувати з кінця 60-х, коли була запроваджена нинішня система визначення чемпіона. У «Патріотів» є 6 чемпіонських титулів. Причому останні три роки команда неодмінна грала у фіналі (перемогла в 2018 та 2016, програла в 2017). Стільки ж чемпіонських перснів здобували футболісти «Пітсбург Стілерз», які після 2010 року навіть до Супербоулу не виходили. По 5 разів тріумфували «Сан-Франциско 49-і» та найдорожчий у спортивному світі клуб – «Даллас Ковбойз».

У команди «Грін Бей Пекерз» можна нарахувати 15 переможних сезонів, проте 11 з них були здобуті ще до об’єднання Національної футбольної ліги з двома Американськими футбольними лігами – у період з 1920 по 1969 роки.

Новий сезон

Номінально це ювілейний – 100-й чемпіонат. Він стартує вже сьогодні, 5 вересня (в Україні це буде 6 вересня) матчем між «Грін Бей Пекерз» та «Чікаго Беарс». Команда з Чікаго минулого сезону стала третьої в своїй конференції за підсумками регулярного чемпіонату, але вилетіла вже в першому ж раунді плей-офф. А «Зелена бухта» навіть не пробилася до 8 кращих в своїй конференції, фінішувавши на 11-му рядку.

Букмекери фаворитом нового сезону вважають дічюих чемпіонів – «Нью-Інгленд», а також «Канзас Чіфс», «Лос-Анджелес Ремз», «Нью-Орлеан Сейнтс» і «Філадельфію Іглз». Найменше прогнозисти вірять в «Маямі Дольфінз» та «Арізону Кардіналз». Навряд чи вони зможуть перемогти хоча би в 4–5 матчах з 16.

Українці в НФЛ

Два уродженці України пробували свої сили в американському футболі на найвищому рівні. Першим був Чарльз Гольденберг, який народився в 1911 році в Одесі. Його родина переїхала до США, коли хлопчику було 4 роки. В НФЛ він виблискував в 1930-х та 40-х роках і тричі ставав чемпіоном з «Грін Бей Пекерз» в 1936, 1939 та 1944 роках.

Ігор Ольшанський також в дитячому віці змінив країну проживання. Він народився в 1982 році в Дніпрі, а в 1989 разом з родиною опинився в Сан-Франциско. У його футбольній кар’єрі було три клуби НФЛ. Почалося все з «Сан-Дієго Чарджерс» (в 2017 переїхали і тепер називаються «Лос-Анджелес Чарджес»), який обрав українця в другому раунді драфту під загальним 35-м номером За 5 повних сезонів (2004-2009) в цій команді Ольшанський пропустив лише 4 гри і протягом чотирьох сезонів допомагав команді пробитися в плей-офф. Щоправда, там «зарядні пристрої» грали без особливого успіху – лише одного разу пробилися до фіналу конференції.

Перед початком сезону 2009-2010 Ігор Ольшанський перейшов до складу найбільш популярного клубу НФЛ «Даллас Ковбойз», підписавши 4-річний контракт на 18 мільйонів доларів (для порівняння – в Сан-Дієго уродженець Дніпра мав 5 мільйонів за 5 років). Щоправда в Техасі футболісту довелося провести лише два сезони з запланованих чотирьох (один вихід до плей-офф). Незважаючи на те, що в обох чемпіонатах українець демонстрував непогану гру (7-е і 10-е місце в команді за корисністю дій у захисті), контракт з ним було розірвано. Новий сезон він розпочав у «Маямі Дольфінс», але після двох місяців залишив не лише клуб, але й професійну кар’єру.