Валерій Лобановський – в десятці найкращих тренерів за всю історію футболу

Популярне видання FourFourTwo склало власний рейтинг 100 найкращих футбольних тренерів. Цікаво, що семеро з ТОП-10 вже померли, а ще двоє чимало років тому пішли на пенсію. З діючих спеціалістів – лише один. І ще важливий нюанс – троє з десяти представляють країну, яка на міжнародному футбольному рівні нічого не вигравала.

Хто за межами ТОП-10

У першій сотні є чимало тренерів, які мають відношення до українського футболу. Наприклад, на 87-му рядку розташувався румун Мірча Луческу, що тренував «Шахтар» протягом. В донецькій команді також працював Невіо Скала (61-е місце в рейтингу). А 34-й рядок укладачі списку віддали колишньому тренеру київського «Динамо» Віктору Маслову. За його керівництва кияни вперше стали чемпіонами СРСР.

На 43-му місце нинішній керманич «Атлетіко» Дієго Сімеоне. Лише на 36-му (що дивує) Зінедін Зідан, який тричі поспіль вигравав з «Реалом» Лігу чемпіонів. На 29-й позиції розташувався поки що діючий переможець Ліги чемпіонів Юрген Клопп («Ліверпуль» вже вилетів з поточного розіграшу, але нового переможця ще немає), який щойно привів «червоних» до першого за 30 років титулу чемпіона АПЛ.

На 20-му місці творець легендарного «Аяксу» середини 90-х Луї ван Гаал, на 18-му Карло Анчелотті, який у нульових двічі вигравав Лігу чемпіонів з «Міланом». Іспанець Вісенте дель Боске – 15-й (дві ЛЧ з «Реалом», перемоги на чемпіонатах світу та Європи з Іспанією). «Особливий» Жозе Моурінью – лише 12-й.

10. Валерій Лобановський (Україна)

Наш співвітчизник не виграв нічого суттєвого на міжнародному рівні. Зі збірною СРСР грав у фіналі Євро-1988, а з «Динамо» привіз до Києва два Кубка кубків, який вважався третім за силою учасників єврокубком. Втім, чимало відомих тренерів називають його своїм вчителем. Внесок Лобановського у футбол визначається не титулами, а тактичною революцією у футболі – з шаленим темпом ведення гри, перманентним пресингом і тотальною універсалізацією.

Кожного разу в Києві йому вдавалося створити в короткі терміни суперкоманди, які вражали своєю працьовитістю та витривалістю. Він разом з помічниками синтезував футбол та математику, заклавши основи сучасного аналізу успішності гри кожного футболіста та команди в цілому.

9. Ернст Гаппель (Австрія)

Один з п’яти тренерів світу (і єдиний у ТОП-10), хто перемагав у Лізі чемпіонів з двома різними командами. За протистоянням Гаппеля та Рінуса Міхелса в другій половині 60-х на рівні «Феєноорда» та «Аякса» слідкувала чи не вся Європа. Саме тактичні ідеї Гаппеля після поразок взяв на озброєнні Міхелс і довів їх до досконалості.

Тренуючи відвертих середняків, австрієць діставався до нечуваних висот: Кубок чемпіонів з «Феєноордом», фінал того самого турніру з «Брюгге»… Потім був ще один переможний фінал з німецьким «Гамбургом». До речі, після фіналу «Феєноорд» – «Селтік» легендарний тренер шотландців Джок Стейн (30-е місце у цьому рейтингу) заявив, що програвав не голландським футболістам, а їхньому тренеру.

8. Еленіо Еррера (Франція)

Народжений в Аргентині, вихований у Марокко, згодом отримав французьке громадянство і виступав у місцевому чемпіонаті. Але слави батько прагматичного футболу (насамперед – захист власних воріт) отримав як тренер, працюючи в Іспанії (по два чемпіонства для «Атлетіко» та «Барселони») та Італії (три скудетто і два Кубка чемпіонів для «Інтера»).

Секрет його перемог – жорстка дисципліна як на полі так і за його межами (заборона на паління, алкоголь, прорахована дієта, тощо).

7. Метт Басбі (Шотландія)

Перший з трьох шотландців у цьому списку. Легендарна постать, яку не зламала авіакатастрофа його «Манчестер Юнайтед» у 1958 році. Тоді загинуло 8 футболістів, які пройшли усі етапи клубної академії і виграли двічі поспіль титули чемпіонів Англії з середнім віком команди 21-22 роки.

В катастрофі постраждав і сам Басбі, проте він не просто вижив, а повернувся в команду і збудував новий колектив, який у середині 60-х знову двічі переміг у Англії та виборов Кубок чемпіонів.

6. Арріго Саккі (Італія)

Він по-справжньому не грав у футбол (кілька років на аматорському рівні), а дорослу кар’єру розпочав з роботи продавця взуття та бухгалтера. Втім, любов до футболу пересилила. «Щоб стати жокеєм, не обов’язково спочатку побути конем», – жартував потім тренер. Саккі закінчив тренерські курси, почав працювати з аматорами і дочекався серйозного виклику.

Цікаво, що шанс він отримав несподівано. Спочатку провалився в першій своїй професійній команді «Ріміні», яку не зміг підняти д третього дивізіону до другого, а потім з «Пармою» усього на всього посів 7-й рядок в другому дивізіоні. Але це не зупинило керівництво одного з найсильніших клубів Італії – «Мілану». Там побачили потенціал молодого наставника і ризикнули.

У перший свій рік Арігго Саккі привів «Мілан» до чемпіонства у Серії А, а у другий і третій двічі поспіль брав Кубок чемпіонів. Наступним кроком стала збірна Італії, яка лише у серії післяматчевих пенальті програла золото чемпіонату світу-1994.

5. Хосеп Гвардіола (Іспанія)

«Будь ласка, нічого не змінюйте. Ми на вірному шляху», – благав один з лідерів «Барселони» Андрес Іньєста на старті сезону 2008-2009, коли каталонський гранд з новим тренером програв на старті Ла Ліги відверто слабкій «Нумансії» (команда вилетіла за підсумками того сезону) та зіграла внічию зі скромним «Расінгом», а у кваліфікації Ліги чемпіонів поступилася польській «Віслі». Без проданих влітку Деку та Роналдінью очікувалися проблеми, тим більше, що у попередньому сезоні гранатово-сині фінішували третіми, відставши від «Реалу» аж на 18 пунктів.

Але той перший сезон під керівництвом Гвардіоли каталонці завершили на першій сходинці у Примері з перевагою у 9 очок над «Реалом» та обіграли у фіналі Ліги чемпіонів «Манчестер Юнайтед». Потім було ще два поспіль чемпіонства Іспанії, ще одна переможна ЛЧ, три поспіль перемоги у Бундеслізі з «Баварією», два титули АПЛ з «Манчестер Сіті»… Це єдиний діючий тренер у ТОП-10.

4. Білл Шенклі (Шотландія)

Другий шотландець у списку. Білл Шенклі зробив більше, ніж просто побудував переможний «Ліверпуль». Він сформував справжню родину, колектив, який за популярністю цілком міг би конкурувати з легендарною ліверпульською четвіркою – «Бітлз». І фразу про те, що футбол – це більше, ніж життя міг сказати лише Шенклі.

За 15 років роботи у «Ліверпулі» він привів «червоних» до трьох титулів чемпіона Англії, вивівши його перед тим з трясовини другого дивізіону. Бонус – перемога в Кубку УЄФА. Вплив тренера на ці перемоги настільки сильний, що навіть Боб Пейслі, з яким «Ліверпуль» виграв аж три Кубки чемпіонів, опинився у рейтингу нижче.

3. Йохан Кройф (Нідерланди)

Важливість роботи Кройфа в «Барселоні» настільки суттєва, що експерти пропонують поділити літочислення в Каталонії на «до Кройфа» та «після Кройфа». До 1988 року в музеї гранатово-синіх були лише два програні фінали Кубку чемпіонів. Після того, як голландець перебудував усю роботу клубу (від дитячого футболу до головної команди) – 5 титулів і звання європейського гранду, від якого чекають лише перемог.

Революцію Кройф зробив не лише адміністративну, але й тактичну. Кройф – головне явище у футболі за останні 30 років. Це слова капітана легендарної «Барселони» Гвардіоли – Хаві. Та й сам Гвардіола не приховує того, що є учнем голландця.

2. Рінус Міхелс (Нідерланди)

На чемпіонаті світу 1974 року легендарні футболісти збірної Бразилії були розгублені, оскільки кожного з тих, у кого опинявся м’яч, атакувало відразу по кілька гравців у помаранчевих футболках. Повільний футбол прирік на смерть тренер збірної Нідерландів Рінус Міхелс. Тепер прийшов тотальний футбол – без пауз, з постійним тиском на суперника та абсолютною універсалізацією, коли захисник може стати головним бомбардиром, а форвард – стелитися у підкатах біля власного штрафного майданчика.

Генерал виграв не так вже й багато змагань, якщо порівнювати з найбільш успішними тренерами. Кубок чемпіонів з «Аяксом», чемпіонат Іспанії з «Барселоною» і чемпіонат Європи 1988 року зі збірної Нідерландів. Але його внесок у футбольну тактику – найвеличніший за всю історію цього виду спорту.

1. Алекс Фергюсон (Шотландія)

Збірна Шотландії лише 4 рази виходила до фінальних частин чемпіонатів світу та двічі брала участь у чемпіонатах Європи. Але жодного разу не виходила там навіть з груп. Це тому, що ніхто з найвеличніших уродженців цієї країни не керував командою. Шенклі, Басбі і Фергюсон здобували славу в англійських клубах. Хоча той же Басбі готував шотландців до двох ігор, а Фергюсон пропрацював цілий рік перед переходом до «Манчестера Юнайтед». Але це майже ніщо.

У «МЮ» Алекс Фергюсон став одним з найбільш титулованих тренерів світу. Він привів команду до фантастичних 13 перемог в АПЛ за 22 роки. Крім того, «червоні дияволи» виграли двічі Лігу чемпіонів. Такої колекції трофеїв навряд чи можна знайти у когось іншого.

***

І наостанок: минулого року авторитетний журнал France Football презентував власний рейтинг з 50 найбільш успішних тренерів в історії футболу. Перша десятка відрізнялася від ТОП-10 FourFourTwo лише одним прізвищем: замість Метта Басбі був італієць Карло Анчелотті.