Чилі і спорт. ТОП-6 атлетів

Що ви знаєте про Чилі? Ні – назва гострого перцю і назва країни не мають нічого спільного. Перець так назвали ацтеки, а країну – давні інки, на мові яких це означає «край землі». О! Це вже ближче. Чилі – вузенька смужка вздовж Тихого океану на західному узбережжі Південної Америки.

А ще в Чилі є незвична традиція щодо святкування Дня незалежності країни. Абсолютна більшість держав обирає дату оформлення суверенітету – проголошення чи підписання документу, який підсумовує визвольні змагання. Але не тут. Чилійці, які з середини 16-го століття опинилися під владою іспанських конкістадорів, обрали 18 вересня. Цього дня в 1810 році вони утворили Першу урядову хунту, яка мала би керувати країною після майбутнього успішного завершення майбутньої ж війни за незалежність. Лише за два роки незалежність була номінально проголошена, але боротьба тривала набагато довше.

Чилійський спорт, якщо не рахувати «палін» (щось схоже на хокей на траві) періоду імперії інків, зародився в портовому місті Вальпараїсо. Сюди прибували судна з Європи, а моряки з Іспанії та Британії в очікуванні розважалися крикетом, тенісом і більш жорсткими боксом та регбі. Там же були створені перші футбольні клуби та змагання серед кіннотників. Власне, ці види спорту й досі є пріоритетними в Чилі. Тут здобута більшість перемог.

Ніколас Массу (теніс)

Мама – угорка, тато – палестинець. Такий екзотичний мікс генів подарував світовому тенісу чилійського спортсмена, який виграв перше для країни перше і відразу друге олімпійське золото. Сталося це в 2004 році, коли Ніколас Массу спочатку несподівано став чемпіоном Олімпіади в одиночному розряді (вибив по ходу турніру двох фаворитів – Густаво Куертена і Карлоса Мойю), а за кілька днів і парні змагання разом із співвітчизником Фернандо Гонсалесом.

Крім того подвійного тріумфу на Олімпіаді, на рахунку Массу – лише 5 перемог на другорядних турнірах і тільки 9-е місце в рейтингу ATP в найкращий для себе період – у вересні 2004-го. Після завершення кар’єри чилієць успішно працює тренером. Його вихованець – австрієць Домінік Тім – фіналіст двох останніх турнірів «Роллан Гаррос» (ґрунт був улюбленим покриттям і для Массу), 5-а ракетка світу.

Фернандо Гонсалес (теніс)

Так-так, не можна відзначити одного чемпіонат Олімпіади і забути про його напарника. Тим більше, що Фернандо Гонсалес за 4 роки ледь не повторив досягнення старшого колеги – дійшов в Пекіні-2008 до фіналу одиночного турніру і програв там лише легендарному Рафаелю Надалю. Тому – «лише» срібло. Без Гонсалеса не було би парної перемоги в 2004-му році. Тоді на шляху до мети чилійці обіграли майже непереможних братів Боба і Майка Брайана – перший номер світового рейтингу. Та й в чоловічому одиночному турнірі-2004 Гонсалес виборов медаль – дістався до півфіналу, де програв американцю Фішу (а так би був чилійській фінал), а потім в фантастичній боротьбі (6-4; 2-6; 16-14) переміг у матчі за бронзу.

До речі, Фернандо видав навіть більш успішну кар’єру, ніж Ніколас Массу. На його рахунку – 11 одиночних титулів за межами Олімпіад, фінал Відкритого чемпіонату Австралії (програв Роджеру Федереру в 2007-му) і найвища в кар’єрі 5-а сходинка в рейтингу ATP. Його козирі – потужна подача і найміцніший в турі форгенд. Прізвиська «Бомбардувальник» і «Кам’яна рука» просто так не дають.

Оскар Крісті (кінний спорт)

Це третій (і останній на сьогодні, але перший за хронологією) мультимедаліст Олімпійських ігор під прапором Чилі. Тезко відомої авторки детективів сам мав справу зі злочинним елементом – працював карабінером. На Олімпіаду в Гельсінкі він поїхав в 36-річному віці і привіз з Фінляндії відразу дві срібні нагороди в конкурі. Першу – в командному заліку разом з Сесаром Мендосою та Рікардо Ечеверрія. Другу – в особистій першості.

За 13 років після Олімпіади карабінер Оскар Крісті загинув в автокатастрофі. По ньому залишилися не тільки медалі, але й школа верхової їзди для чилійських карабінерів, названа на честь призера Олімпійських ігор.

До речі, той самий напарник Крісті по срібній команді 1952 року – Сесар Мендоса – пізніше очолив корпус карабінерів, а в 1973 році став одним з вірних соратників Аугусто Піночета та членом військової хунти.

Елісео Саласар (автогонки)

Найвідоміший автогонщик країни дебютував в Формулі 1 в 26-річному віці після кількох успішних сезонів в Південній Америці (став найкращим спортсменов Чилі в 1978 році) та переїзду в Європу. Але в найпрестижнішій гонці він не затримався – за три сезони він взяв участь в 37 етапах, в 13 з них навіть не стартував (техніка підводила ще на роізгрівочних колах), а в решті лише двічі набирав залікові очки. Більше чилієць запам’ятався аварією, яку спровокував в 1982 році на Гран-прі Німеччині. Тоді пілоти навіть влаштували бійку прямо на узбіччі траси.

Після того сезону Саласар і Формула 1 розірвали усі стосунки, а гонщик без особливого успіху пробує себе в друго- і третьрозрядних змаганнях. Єдиний виняток – 7-е місце на престижній (найстаріша з існуючих) гонці «24 години Ле-Мана». Потім булла 4-річна перерва і коли в 1994 році 40-річний Елісео Саласар повертається на траси, більше говорити починають про його успіхи, а не характер.

В північноамериканських серіях CART IndyCar та Indy Racing League гонщик нарешті потрапляє в команду з достойними автомобілями і вже першого ж року здобуває кілька перемог на етапах. В 46 років Саласар посів найвище для себе 4-е місце в загальному заліку за підсумками сезону в першості IRL, але на цьому не зупинився. В 50 років чилієць – серед учасників ралі «Дакар», а в 57 повертається на траси Північної Америки.

Марсело Ріос (теніс)

Третій тенісист в списку не вигравав медалі на Олімпіадах, проте в його активі є досягнення, які не підкорилися ані Массу, ані Гонсалесу. Марсело Ріос – переможець Кубку «Великого шолому» 1998 року (підсумковий річний турнір для найкращих майстрів ракетки поточного сезону). На його рахунку – фінал Australian Open того ж року, 18 титулів в кар’єрі, а головне – звання першої ракетки світу. Очолив рейтинг ATP чилієць в березні 1998 року і протримався на вершині місяць. Потім повернув собі це звання в серпні того ж року (насолоджувався тріумфом цього разу 2 тижні).

Поза межами корту Ріос не був надто успішним. Його неодноразово штрафували за порушення правопорядку, бійки та перевищення швидкості. Після завершення кар’єри тенісист зробив несподівано заяву. Виявилося, що йому в дитинстві поставили діагноз синдром Аспергера. Це порушення психічного розвитку, які виливаються в складнощі у соціальній взаємодії, обмеженим колом інтересів, стереотипною поведінкою і… яскраво вираженою незграбністю. Втім, незграбність не завадила Ріосу стати номером 1 в світовому тенісі. Нехай навіть на 6 тижнів.

Роберто Рохас (футбол)

Футбольна збірна Чилі завжди була серед команд другого ешелону, а в 1962 році навіть стала бронзовим призером чемпіонату світу і дарувала світу зірок кожного покоління. Кого вибрати в статусі найкращого за всю історію?

В 60-х лідером команду був Леонель Санчес. Він в ТОП-10 за кількістю матчів за збірну (84) і голів (23). В 90-х «запалювала» легендарний дует форвардів Са-Са. Іван Саморано був лідером мадридського «Реалу» та італійського «Інтеру», а Марсело Салас – аргентинського «Рівер Плейт» та італійського «Лаціо». У них – 3 та 4 місця в списку бомбардирів збірної.

В новітній історії чилійці двічі поспіль вигравали Копа Америка – чемпіонат Південної Америки. В 2015 та 2016 роках до перемогу збірну вели Алексіс Санчес (лідер збірної за всю історію за кількістю матчів і голів – 131 і 43), Едуардо Варгас (другий бомбардир збірної – 38 голів), голкіпер «Барселони» Клаудіо Браво та інші.

Проте хочеться відзначити не їх. Роберто Рохас – один з найкращих голкіперів світу в 1980-х і до ери Клаудіо Браво – беззаперечно найкращий воротар в історії Чилі. В 1987 році, коли він виблискував на Копа Америка запросити чилійця намагалися найсильніші клуби Європи, серед яких був і «Реал». Втім, за океан Рохас їхати не захотів і обрав для себе бразильський «Сан-Паулу». Саме з Бразилією пов’язаний головний епізод футбольного життя голкіпера.

В 1989 році збірні Чилі та Бразилії мали розіграти путівку на чемпіонат світу-1990 в очному поєдинку. Гра в Сантьяго завершилася нічиєю 1:1, а на «Маракані» господарі на початку другого тайму повели в рахунку. Чилійці намагалися відігратися, але все завершилося на 67-й хвилині, коли з бразильських трибун в напрямку воріт збірної Чилі полетів фаєр. Роберто Рохас впав як підкошений, схопившись за голову. До нього підбігли лікарі, партнери по команді, арбітр… Закривавлений Рохас був евакуйований з поля, а збірна відмовилася продовжувати матч. Втім, розрахунок на дискваліфікацію Бразилії не виправдався. На одну з камер потрапив епізод – фаєр приземлився на відстані близько метра від воротаря, а той впав з власної ініціативи. Медики також не знайшли на шкірі Рохаса слідів пороху чи опіки, натомість зафіксували дивні порізи на обличчі. Як пізніше зізнався голкіпер – він порізав себе сам заздалегідь схованим в рукавичці лезом.

Рохаса дискваліфікували пожиттєво, перемогу присудили Бразилії, а збірну Чилі відсторонили від участі в кваліфікації до чемпіонату світ 1994 року. Воротар перейшов у пляжний футбол, який тоді не підпорядковувався ФІФА і навіть двічі ставав бронзовим призером Кубку Південної Америки серед «пляжників». В 2001 році він офіційно вибачився за ту провокацію і по життєва дискваліфікація була анульована. Нині 62-річний Рохас тренує голкіперів в… Бразилії – в клубі «Спорт Ресіфі».