Біатлонна молодь

В швейцарському містечку Ленцергайде проходить чемпіонат світу з біатлону в двох вікових категоріях – серед юніорів (до 21 року) та юнаків і дівчат (до 19 років). Участь в турнірі бере відразу 19 українських спортсменок та спортсменів.

Історія з географією

Вперше змагання серед молоді на рівні чемпіонатів світу відбулися в 1967 році. Місцем проведення їх стала траса в Східній Німеччині (НДР) – в містечку Альтенберг, що в Саксонії на самому кордоні з Чехією.

Чемпіонати відразу прижилися в спортивному календарі і відтоді щороку проходили в Європі (переважно) чи Північній Америці (7 з 54 турнірів). Одного разу учасникам довелося навіть їхати в Азію – до російського Ханти-Мансійська.

Серед міст і трас, які приймали молодих спортсменів, протягом всієї історії були й легендарні біатлонні центри Естерсунд (Швеція), Антхольц (Італія), Ліллехаммер (Норвегія), Хохфільцен (Австрія), Шамоні (Франція), Лейк-Плесід (США), Кенмор (Канада), Поклюка (Словенія), Рупольдинг (Німеччина), Контіолахті (Фінляндія), Осрблі (Словаччина). Три останні ставали господарями по три рази. А лідером є Мінськ. В столиці Білорусі чемпіонати світу серед юніорів відбувалися 4 рази – в 1974, 1976, 1982 та 2015 роках. Серед країн лідирує Фінляндія, яка приймала змагання 7 разів.

В Україні, зважаючи на відсутність трас міжнародного рівня, чемпіонати не проводилися, але останніми роками все частіше організатори обирають не найбільш топові місця для популяризації біатлону. Наприклад, в 2016 році – Румунію, а в 2018 – Естонію.

Для Швейцарії нинішній чемпіонат вже четвертий і кожного разу він проходить в новому місці. В 1972 році це було містечко Лінталь на 1200 мешканців. В 1985 – Егг (на 8000 жителів), в 1995 – Андерматт, де проживає 1300 людей. Тепер – Ленцергайде з населенням вдвічі більше.

Українські здобутки

За часи виступи біатлоністів під українським прапором наші спортсмени піднімалися на п’єедестал 13 разів.

В 1996 році чемпіоном світу в спринті став 18-річний Андрій Дериземля, а його ровесниця Оксана Хвостенко виборола срібну медаль в індивідуальній гонці. В 1997 році чемпіонкою світу в індивідуальній гонці стала 19-річна Тетяна Рудь.

Потім була довга без медальна перерва, аж поки в 2004 році двома бронзовими медалями не відзначилися наші юніори. Олег Бережний став третім в індивідуальній гонці, а Сергій Седнєв – в гонці переслідування. Обом спортсменам було на той момент по 20 років.

Нова перерва без нагород була ще довшою – лише в 2012 році естафетна трійка у складі Ірини Варвинець, Алли Гіленко та Яни Бондар закрила чорну смугу, взявши бронзову медаль. За рік дівчата майже в тому ж складі (замість Бондар – Юлія Бригинець) «переплавили» бронзу на срібло.

За останні п’ять чемпіонатів світу Україна лишалася без нагород лише раз – в 2017 році. Інші чотири старти були більш-менш успішними. Так, в 2015 році чемпіонкою світу в в індивідуальній гонці стала 20-річна Юлія Журавок. Також тоді вона виграла бронзу в гонці переслідування.

В 2016 році срібною призеркою в індивідуальній гонці стала 21-річна Анастасія Меркушина, а в 2018-му її успіх в тій самій дисципліні повторила 18-річна Ганна Кривонос.

І нарешті минулого року героїнею чемпіонату світу стала 20-річна Катерина Бех. Натуралізована росіянка виборола золоті медалі в спринті та гонці переслідування.

Світові лідери і… забуті імена

Серед чемпіонів за усі роки турнірів були німкені Андреа Хенкель (1997), Мартіна Глагов (двічі в 1999), Сабріна Букхольц (двічі в 2000) та Лаура Дальмаєр двічі в 2013). Чотири чемпіонські титули у Єнні Адлер з Німеччини. Причому вона здобувала їх в різні роки – з 2001 по 2004 (з 18 по 21 рік).

Але їх перевершила німецька вундеркінд Магдалена Нойнер. Вона перемагала на молодіжних чемпіонатах світу 5 разів в період з 17 до 21 року: по одному титулу в 2004, 2005 та 2006 і два золота в 2008.

Чотири перемоги – у італійки Доротеї Вірер. В 2009 році вона перемогла в персьюті, а в 2011 виграла усі три гонки в особистому заліку. Крім того, можна згадати дворазову росіянку Свєтлану Слєпцову (два золота в 2007) та сенсаційну чемпіонку 2012 року (два титули) – Шардін Слуф з Нідерландів. Після того на дорослих чемпіонатах світу вона не потрапляла навіть до ТОП-40.

У чоловіків чемпіонами на юніорському рівні ставали успішні потім німці Андреас Бірнбахер (двічі в 2001), Мікаель Реш (2003), Крістоф Стефан (двічі в 2007). Крім німців – Сімон Едер (2002) та Фелікс Ляйтнер (2016) з Австрії, чех Міхал Шлезінгр (2002), представники РФ Євгєній Устюгов (двічі в 2006), Антон Шипулін (двічі в 2008), Максім Цвєтков (двічі в 2012) Алєксандр Логінов (двічі в 2013), норвежці Еміль Егле Свендсен (двічі в 2005) та Йоганес Тінгнес Бе (2013), італієць Лукас Хофер (двічі в 2009), французи Сімон Фуркад (тричі в 2004 та 2005) і Сімон Дестьє (2011).

Максимально можливий результат – 3 золоті нагороди за один чемпіонат (індивідуальна гонка, спринт та гонка переслідування) показали двічі. В 1999 – норвежець Сивер Берг-Дормас, а в 2000 – німець Фабіан Мунд (виграв ще й у складі естафетної команди). Цікаво, що обидва вони фактично нічого не досягли в біатлоні на дорослому рівні

Герої останніх років, які можуть або повторити успіх Магдалени Нойнер на дорослому рівні, або ж зникнути з радарів, як Сивер Берг-Дормас, – п’ять дворазових чемпіонів. В 2016 році два золота виборола Ганна Оберг зі Швеції, в 2017 – Ігорь Маліновскій з РФ, в 2018 – Каміла Жук з Польщі, а в 2019 – норвежець Вебйорн Сьорум та Катерина Бех.

Наша команда

Сьогодні в українській зібрній – та сама Катерина Бех, а також ще дві талановиті натуралізовані юніорки – Оксана Москаленко та Анастасія Расказова. Усіх їх півтора роки тому до України привіз російський тренер Ілля Лопухов. Спортсменки з тренером тренуються окремо від основного складу, що нерідко викликає нарікання з боку вболівальників. Мовляв, привілейовані умови треба заслужити.

Дівчата цілком могли би стати фаворитками естафетної гонки, проте на передодні IBU змінила формат естафет, і тепер вони складаються, як і на дорослому рівні, з чотирьох етапів замість трьох. А четвертої такої самої сильної учасниці у нас немає. Любов Кипяченкова дуже нестабільна в стрільбі, а Лілія Стебліна взагалі дивним чином потрапила в збірну, адже на чемпіонаті України фінішувала лише на 10-му місці. Допоміг той факт, що Христина Дмитренко не брала участі у відборі.

У юніорів склад значно слабший. Юрій Ситник, Євген Івченко, Роман Боровик, Сергій Телень та Микола Ничипоренко на п’ятьох в поточному сезоні в гонках юніорського Кубку світу виступали в 26 гонках в Білорусі, Італії та Словенії. Найкращий результат Ситника – 3-є місце в спринті на етапі в Раубічах, хоча в решті п’яти стартах він вище 34-го місця не підіймався. Івченко один раз заїхав в ТОП-10, а найвища сходинка для Боровика – 11-е місце. Телень лише один раз дістався до 30-го місця, а Ничипоренко ж навіть до ТОП-50 не потрапляв.

Для порівняння: Рассказова тричі фінішувала в ТОП-10 на тому самому рівні, Москаленко – двічі, а Бех взагалі виступає серед дорослих – на Кубку IBU.

В молодшій віковій групі змагаються Олена Городна, Юлія Городна, Тетяна Продан, Дарина Скрябіна, Олександра Усенко, Максим Заровний, Степан Кінаш, Марк Козак та Віталій Мандзин. Сьогодні, 26 січня, вони вже пробігли перші свої гонки – індивідуалки. Найкращі українські результати – 12-е місце Степана Кінаша (майже 2,5 хвилин програв чемпіону) та 17-е місце Юлії Городної (1,5 хвилини відставання від лідерки). Інші юнаки та дівчата фінішували в діапазоні від 24-го до 62-го місця.