Козацькі повстання. Косинський

Перша згадка про козаків сягає кінця 15 століття, а вже за 100 років вони були настільки потужною силою, що рахуватися з козаками мусили і татари, і поляки. Річ Посполита намагалася взяти українських вояків на службу, але робила це польські державники не дуже відповідально: затримували виплати, а то й взагалі довгий час ігнорували фінансове питання.

Зрештою, після заключного етапу Лівонської війни (1577-1582), під час якого проти Москви поляки активно використовували козацькі полки; а згодом і смерті польського короля Стефана Баторія, який будував далекоглядні стосунки з козацтвом, необхідність в співпраці постійно зменшувалася. І досягнувши позначки відносної нейтральності, скотилася донизу.

Лише за 6 років (1591-1596) на українських землях спалахнуло кілька сотень конфліктів між козаками і польською адміністрацією. Дрібні сутички, серйозні повстанні і навіть козацько-польська війна вмістилася в цей проміжок часу.

Кшиштоф Косинський

Його походження і досі не достатньо вивчене. Наш герой міг бути племінником польського сенатора чи просто далеким нащадком збіднілої гілки шляхетного роду Косинських. Як би там не було, але якимось чином він отримав призначення, ставши королівським «смотрящім» козацького загону, що боронив від татар дніпровські пороги на південному сході Речі Посполитої. Схоже, Кшиштоф завоював серед козаків авторитет, тому разом ще з двома «колегами» був делегований на південні землі сучасної Київської області, аби заспокоїти козаків, які були незадоволені значними затримками платні за службу.

Не поділили Рокитне

В нагороду за це Косинський отримав Рокитне і Ольшаницю (нині – Рокитнянський район Київської області). Але тішився з того недовго. Якимось дивним чином крупний магнат Олександр Вишневецький (заснував міста Корсунь, Лубни, Чигирин, Приятин) продав маєток рівному собі Янушу Острозькому. При цьому ніби-то перед тим Кшиштоф Косинський сам продав Рокитне Вишневецькому. Але… По-перше, досі не знайдено жодного документу, який би підтвердив цю угоду. По-друге, подальші події свідчать: Косиньский діяв так, як ображена крадіжкою людина – почав боротися за те, що вважав своїм, а не проданим.

Інцидент стався в 1590 році. А вже в 1591 році Кшиштоф Косинський став очільником антипольського повстання. Заради шляхетності прикривався затримками щодо виплат жалування за службу і вимогами заплатити козакам все, що їм було обіцяно.

У Білій Церкві

Спалахнуло повстання з села Пиків (нині – Калинівський район Вінницької області). Згодом козаки захопили Чуднів, Білогородку, Переяслав і увійшли в Білу Церкву, де знаходився родовий маєток Острозьких. Звідти колишній польський шляхтич, який вмить перетворився на бунтаря вислав делегатів до Черкас, Канева, Богуслава, Корсуня, аби місцеве населення визнало його козацьким гетьманом і присягнуло новій владі.

В Білій Церкві Косинський особисто брав участь в розграбуванні будинку місцевого підстарости – князя, підлеглого Янушу Острозькому, що дає зайві аргументи на користь особистих причин для початку повстання.

Представник королівської влади – теребовлянський староста Якуб Претвич аби втихомирити повстанців привіз їм невиплачені «борги з зарплати», але було вже запізно. Косинський і козаки увійшли в азарт і вже готувалися вирушати на Київ, а своєю територією вважали усю Київщину (аж до кордону з Волинню) і Брацлавщину – сучасні території півдня Київщини, Житомирщину, Вінницьку і частково Черкаську області.

Конфлікт у Переяславі

Єдиний конфлікт з місцевим населенням стався в Переяславі, де мешканці, ще за 2 роки до описаних подій мали сутичку з козаками. Ймовірно, цю історію використала королівська влада, аби заново розпалити ворожнечу. Таке пояснення – цілком логічне, оскільки переяславським старостою був представник роду Острозьких – Олександр. Як наслідок – в Переяславі повстанці вбили не лише підстаросту, але й представників місцевої шляхти, що стала на сторону офіційної влади.

Ще одна версія подій в Переяславі – фінансова. Ніби місцеві мешканці свого часу безпідставно побили запорожців, а коли зрозуміли, що козаки захочуть помститися і приведуть значно більші сили, зібрали гроші, аби відкупитися, компенсувавши потерпілим шкоду. Кошти віддали саме старості Олександру Острозькому, а той замість відшкодування поклав їх до власної кишені.

Пошук партнерів

Кшиштоф Косинський усвідомлював, що самостійно не зможе довго диктувати умови, а тому активно шукав підтримки за кордоном. Козаки відправили посольство до австрійського цісаря, пропонуючи свою допомогу у війні з турками, а також не погребували рекламувати себе перед фактичним керівником Московського царства Борисом Годуновим. Для північно-східних сусідів козаки могли бути корисними в ролі «прикордонників». А от налагодити контакти зі шведами не вдалося, адже новим королем Швеції став… польський король Сигізмунд III Ваза – нащадок шведського короля Юхана III та Катерини Ягеллонки – доньки правителя Речі Посполитої Сигізмунда I.

«Занепокоєння» 400 років тому

Поляки довго робили вигляд, що нічого не відбувається, але численні скарги ображених Острозьких змусили вжити деяких заходів. Втім, фактично це був аналог нинішнього «вираження занепокоєння».

Сигізмунд III видав універсал, в якому виголосив, що у Київському, Брацлавському і Волинському воєводствах «свавільні люди творять великі шкоди», і доручив сформувати комісію для вивчення обставин «звідки такі кривди початок свій взяли».

Домовитися з козаками щоб ті звалили провину на зрадника Косинського і видали його, не вдалося. А отже «комісари» ухвалили навесні 1592 року декрет, проголосивши повстанців поза законом. На тому все й закінчилося: польська комісія поїхала додому, а козаки на весь рік продовжували контролювати Київщину та Брацлавщину. Ходили й на Київ, де регулярно поповнювали запаси харчів та зброї. Королівські намісники в захваті від того не були, але й протестувати не наважувалися.

Пасивна фаза повстання тривала до 1593 року Козаки насолоджувалися перемогою, Острозькі злилися, але не мали ресурсів, аби зібрати власну армію і перейти в наступ задля повернення власних маєтків, а король і сейм особливо не зважали, що коїться десь надто далеко від Варшави, обмежуючись різноманітними заявами про свавілля повстанців. До того ж, в Речі Посполитій усвідомлювали: краще малоконтрольовані козаки на південно-східних кордонах, ніж відкритий шлях для татарських набігів.

Швидкий кінець

Але загроза поширення повстання на Волинь змусила польську сторону діяти активніше. Короля вдалося переконати дати дозвіл на формування шляхтичами армії для приборкання козаків. І вже за пару тижнів вона вирушили на повстанців.

Першу ж серйозну сутичку козаки Косинського програли. Польська кіннота спочатку розбила повстанців у відкритому полі біля містечка П’ятки (нині – село Чуднівського районе Житомирської області), а потім взяла в облогу містечко, де сховалися ті, хто врятувався в бою.

Кшиштоф Косинський тиждень тягнув час, намагаючись виторгувати кращі умови для капітуляції, але зрештою все завершилося прогнозовано: покаяння, зречення гетьманства, присяга королю, обіцянка не зазіхати на землі Острозьких, повернення вкрадених гармат і худоби… Цікаво, що посередником у перемовинах між Острозькими і Косинським виступив… Олександр Вишневецький, з продажі яким чужого маєтку все і почалося.

Після угоди козаки разом з Косинським були відправлені на Запоріжжя, але вже за три місяці – в травні 1593 року спробували атакувати Черкаси – володіння все того ж Вишневецького. Невдало, проте цей епізод засвідчив: козаки більше не збиралися бути слухняним військом, який лише виконує накази польського короля. Нова хвиля протистояння стартувала вже в серпні.

P.S. Серед учасників бою під П’ятками на стороні польського війська був сотник Семерій (Северин) Наливайко. Влітку наступного року він вже став одним з очільників нового козацького повстання.