Несподівані чемпіони: Блекберн, Кайзерслаутерн Депортиво. Частина 1. 1990-і

Скучивши за великим футболом, видання squawka, заглибилося в історію. Не надто далеку – до початку нової ери в середині 90-х. І за останні чверть століття відшукало 15 найбільш несподіваних чемпіонств у більш-менш престижних лігах – ТОП-5 (Англія, Німеччина, Іспанія, Італія, Франція) та тих, що за рейтингом знаходяться у наступній десятці – Бельгія, Португалія, РФ, Нідерланди, Туреччина та Греція.

Що ж це за клуби, які ставали чемпіонами максимально несподівано?

1995. Блекберн

У 1992 році (це був останній сезон перед створенням АПЛ) «Блекберн», який представляє скромне 100-тисячне містечко з тією самою назвою, перебував у другому дивізіоні чемпіонату Англії і ледве-ледве зачепився за 6-е місце (останнє прохідне, аби претендувати на підвищення у класі). У плей-офф команда вчепилася зубами за путівку до Прем’єр-ліги і стартувала у першому її розіграші. Сходу клуб промислового магната Джека Волкера, який влив чимало грошей у «Блекберн», фінішував четвертим, а ще за рік – другим. Обидва дебютні турніри виграв «Манчестер Юнайтед», але у сезоні 94/95 «волоцюги» кинули виклик чемпіону і посіли трон, випередивши конкурентів на 1 очко.

Насправді, вважати титул «Блекберна» великим сюрпризом вважати можна з натяжкою. Команда протягом трьох попередніх сезонів вкинула солідні кошти на посилення складу, придбавши форвардів збірної Англії Алана Ширера та Кріса Саттона (49 з 80 голів у чемпіонському сезоні – їхня робота), захисника збірної Шотландії Коліна Хендрі, захисника збірної Норвегії Хенінга Берга, захисника збірної Ірландії Джефа Кенну, півзахисника Девіда Бетті, голкіпера Тіма Флауерса (обидва – теж гравці збірної Англії). Плюс оборонці Грем Ле Со та Іен Пірс перейшли з «Челсі», а з клубів простіше їхні лідери півзахисту Тім Шервуд та Стюарт Ріплі.

До речі, у Лізі чемпіонів «Блекберн Роверс» провалився, програвши 4 з 6 матчів і посівши останнє місце в групі.

1995. Нант

Того ж сезону вистрілив і провінційний «Нант». Команда-середняк двічі поспіль перед тим витиснула максимум, посівши у 1993 та 1994 роках 5-е місце в Лізі 1. Не надто багатий клуб боровся на два фронти – у чемпіонаті та Кубку УЄФА, тож справедливо не вважався фаворитом. Тим більше, що у єврокубках французи дійшли аж до чвертьфіналу, витративши чимало сил. До того ж, діючий чемпіон «ПСЖ» набрав міць, маючи у складі зірок атаки Джорджа Веа, Давіда Жинола та бразильця Раї.

Але «Нант» вразив усіх. Першу поразку у чемпіонаті команда Жан-Клода Сюодо отримала аж у 32-му турі. На той час перевага над парижанами (їх «канарки» обіграли двічі) складала 10 очок, які й розділили суперників на фініші. Перемогу кували форварди Патріс Локо, Ніколя Уедек і Яфет Н’Дорам (52 голи на трьох з 71 командного), молоді хавбеки Крістіан Карамбе та Клод Макелеле (за 3 роки перший стане чемпіоном світу у складі збірної Франції, а другий за 11 років – віце-чемпіоном світу), вінгер Рейналь Педрос.

На відміну від «Блекберна» французи здивували усіх і на євроарені. У групі Ліги чемпіонів вони стали переможцями (разом мало грати київське «Динамо», але його дискваліфікували через скандал з шубами для арбітра), у чвертьфіналі вибили московський «Спартак», а у півфіналі у рівній боротьбі поступилися «Ювентусу».

1998. Кайзерслаутерн

Німецька футбольна «попелюшка». У 1996 році клуб виграв Кубок Німеччини, але фінішував третім з кінця у Бундесліги і вилетів з елітного дивізіону. Наступний сезон «червоні дияволи» витратили на те, аби повернутися і тут же у статусі новачка стали чемпіонами Німеччини, випередивши непереможну, здавалося, «Баварію». Символічно, що діючого чемпіона «Кайзерслаутерн» обіграв у першому ж турі в гостях.

Лідери тієї команди – воротар Андреас Райнке, захисники-легіонери Міхаель Шенберг (Данія) та Мірослав Кадлец (Чехія), хавбек збірної Швейцарії Чіріако Сфорца і форвард Олаф Маршалл (21 гол у 24 матчах, решту пропустив через травму). Також золоту медаль отримав молодий Міхаель Баллак. Причому не за красиві очі – майбутній лідер збірної Німеччини взяв участь у половині матчів. Тренував героїв майбутній чемпіон Європи з Грецією Отто Рехагель.

Восени «Кайзерслаутерн» впевнено виграв свою підгрупу в Лізі чемпіонів, але на першому етапі плей-офф (1/4 фіналу) поступився головному конкуренту – «Баварії». Мюнхенці взяли переконливий реванш за програш у Бундеслізі. А сенсаційні чемпіони за кілька років скотилися у підвали, а за 9 років після тріумфу знову вилетіли.

1999. Генк

Дивне рішення експертів. Роком раніше «Генк» став срібним призером, тож його перемога не стала особливою сенсацією. Вражає хіба що загальний прогрес: у 1998 році на фініші було 18 очок відставання від «Брюгге», а роком пізніше – 2 пункти переваги. Її в першу чергу забезпечили бомбардири «Генка» – хорват Бранко Штрупар та гвінеєць Сулейман Оуларе (35 голів на двох). Але це все можна виправдати слабкістю конкурентів, адже сам «Генк» у кваліфікації до Ліги чемпіонів (Бельгія на той час не мала автоматичного місця в групі) програв скромному словенському «Марібору».

2000. Депортіво

Набагато несподіванішим виглядає титул «Депортиво». Роком раніше команда була шостою, що стало об’єктивною оцінкою сили клубу. Але на межі тисячоліть Хав’єр Ірурета зробив те, що не вдалося в 1994-му (тоді «Депортіво» фактично віддав титул «Барселоні», не забивши на останніх хвилинах матчі останнього туру пенальті). Рецепт перемоги 2000-го року – прекрасна гра на рідному стадіоні – 16 перемог у 19 матчах, бомбардирський хист Роя Макая (22 голи) і наявність міцних лідерів у кожній ланці: воротар збірної Камеруну Жак Сонго’О; захисник збірної Марокко Нуреддін Найбет; флангові захисники і гравці збірної Іспанії Енріке Ромеро та Мануель Пабло; легендарні бразильці Донато, Мауро Сілва та Флавіо Консейсао, серб Славіша Йокановіч, легенди клубу вінгери Фран та Віктор Санчес; атакувальний хавбек з Бразилії Джалмінья; та пара форвардів-помічників для Макая – португалець Педру Паулета і аргентинець Туру Флорес.

У Лізі чемпіонів наступного сезону цей колектив навів: перемога у групі на першому етапі (позаду, зокрема, опинився «Ювентус»), перемога у групі на другому етапі (позаду – «Мілан» і «ПСЖ»). І лише у чвертьфіналі іспанці програли «Лідсу». В Іспанії «Депортіво» довгий час був серед лідером – після чемпіонства команда 4 рази поспіль вигравала медалі: спочатку два срібла, а потім дві бронзи.

2001. Боавішта

За всю історію чемпіонату Португалії (з 1934 року), було розіграно 89 комплектів золотих нагород. У 87 випадках їх вішали на груди футболістів «Бенфіки» (37 титулів), «Порту» (28) та «Спортинга» (22). Винятків було лише 2. У сезоні 1945-46 чемпіоном став «Белененсеш», а у першим чемпіоном 21 століття – «Боавішта». Секрет успіху – ідеальна гра в обороні. «Боавішта» пропустила лише 22 голи у 34 матчах.

У Лізі чемпіонів португальці перетнулися з київським «Динамо». Вдома португальці виграли 3:1, а в Києві вже українці були сильнішими – 1:0. Але в підсумку «біло-чорні» опинилися вище у турнірній таблиці і пішли далі. Правда, на другому груповому етапі не змогли навіть нав’язати боротьбу «Баварії» та «МЮ». Тоді за команду грали голкіпер збірної Португалії Рікарду, легенда болівійського футболу Ервін Санчес та бразильський форвард Дуда. Ось і всі «зірки».

«Депортіво» та «Боавішта» ще встигли стати чемпіонами тоді, коли гроші мали менший вплив на кінцевий результат. Тому ми включили їх до умовних 90-х.