Українське кіно претендує на «Оскар»
Академія кінематографічних мистецтв оприлюднила шорт-лист фільмів, які будуть змагатися за перемогу в номінації «Найкращий фільм іноземною мовою». В десятці претендентів і робота українських кінематографістів.
Перший етап
Усього до Американського оскарівського комітету надійшли заявки з майже 100 країн світу – з найкращими, на думку членів місцевих журі, стрічками. З них Кіноакадемія США обирає на першому етапі 10 тих, що найбільше заслуговують на увагу. На другому етапі з 10 (це шорт-лист) лишається половина – безпосередні номінанти на премію «Оскар».
Україна цього року була представлено роботою режисера Намірана Алієва «Додому». Основна мова драми – кримськотатарська, тож робота підпадає під критерії номінації, які вимагають аби англійська була присутня хіба що в окремих сценах. Втім фільм, який розповідає про шлях кримського татарина Мустафи, який хоче повернути з Києва на окуповану Росією батьківщину обох синів (одного з них – в труні), на пройшла перший відбір.
«Розфарбований птах»
Натомість до ТОП-10 потрапила стрічка, знята за однойменним романом польського письменника Єжи Косинського. Над нею працювала міжнародна команда трьох країн – Чехії, Словаччини та України. Зйомки також проходили в цих країнах плюс Польщі. Фільм вирішили номінувати від Чехії, хоча українське «Держкіно» також профінансувало роботу – загалом на суму 9,5 мільйонів (близько 5,5 % усього бюджету). Режисер – чех Вацлав Маргул.
Драма розповідає про спробу батьків врятувати дитину від Голокосту. Хлопчика відсилають до тітки в Україну, але жінка помирає, тож головному герою доводиться самотужки виживати в дикому світі. Цікавий факт – герої фільму спілкуються спеціально вигаданою для стрічки «інтерслов’янською мовою».
Конкуренти
Суперниками чесько-українського проекту стали ще 9 фільмів з трьох континентів – Африки (1), Азії (2) та Європи. Саме європейські картини представлені найбільш широко – шістьма учасниками (з «Розфарбованим птахом» – сім). Весь список з 10 претендентів на «Оскар» виглядає наступним чином…
«Атлантика» (Сенегал)
Теж драма спільного виробництва. Африканцям допомагали колишні метрополії – Франція та Бельгія. Кіно про те, як людина здатна долати усі перешкоди на шляху до кращого життя. Тут традиційні для реальних біженців пригоди в океані, і нещасне кохання, і рабська праця за копійки…
Режисерка Маті Діоп стала першою чорношкірою жінкою, яка отримала Гран-прі (другу премію) на Канському фестивалі за цей фільм.
«Паразити» (Південна Корея)
А це вже переможець Канського фестивалю. «Золота пальмова гілка» дісталася саме цьому комедійно-драматичному трилеру. Переповісти сюжет фактично неможливо, але тут також є безробіття, бідність та кохання. А ще – комічно-трагічні спроби виправити ситуацію, в яку потрапляють герої, що видають себе зовсім не за тих, ким вони є насправді.
«Дилда» (РФ)
Наші східні сусіди традиційно експлуатують тему Другої світової війни, сподіваючись на симпатії тамтешніх жителів. Свіжа військова драма розгортається в повоєнному Лєнінграді, куди повернулися дві молоді дівчини. Місто – в руїнах. Іхні душі – теж. І невідомо де наслідки руйнувань серйозніші.
«Правда і справедливість» (Естонія)
Чергова драма. Адаптація однойменної соціальної 5-томної епопеї 1926–1933 років естонського письменника Антона Таммсааре. Він зобразив усю широту типажів Естонії першої третини ХХ століття і головні події в історії країни того часу: урбанізацію, революції, боротьба за незалежність…
«Знедолені» (Франція)
І третя драма-екранізація класичного твору з тією ж назвою. Схоже, це тренд цього року. На плівку автори фільму спробували перенести роман Віктора Гюго. Щоправда, події перенесли в 2005 рік – в період масових протестів мусульманських мігрантів, спровокованих вбивством поліцією двох підлітків арабського походження.
«Ті, хто залишився» (Угорщина)
Чергова драма (фільмів іншого жанру цього року в шорт-листі й немає) і знову з воєнним корінням. Після Другої світової 16-річна дівчинка та лікар середнього віку випадково зустрічаються в Будапешті. Кожен з героїв оплакує своїх рідних, які загинули в концентраційних таборах.
«Медова земля» (Македонія)
«Хоніленд» – фактично документальна притча про роботу і життя пасічниці з глухого македонського села. Її стосунки з бджолами такі ж крихкі і вразливі, як і більшість того, що відбувається в світі.
«Тіло Христове» (Польща)
Схоже, разом з «Паразитами» та «Атлантикою» це один з фаворитів гонитви за «Оскаром». Польска драма заснована на реальних подіях та розповідає про те, як юнак-вбивця, що відбуває покарання, намагається стати священником. Фільм зібрав аж 10 нагород на місцевому фестивалі в Гдині. Сюжет вразив також членів журі Венеціанського кінофестиваля (дві нагороди) та Чиказького фестиваля (премія за кращу чоловічу роль).
«Біль і слава» (Іспанія)
А тут – найбільш зірковий ансамбль. Режисер – легендарний Педро Альмодовар. Володар двох «Оскарів» та двох «Золотих глобусів» за фільми «Все про мою матір» та «Поговори з нею», автор кількох інших культових стрічок («Жінки на межі нервового зриву», «Шкіра, в якій я живу», «Повернення»). В головних ролях – зірки, які успішно знімаються в Голівуді – володарка «Оскара» Пенелопа Крус (за роль у «Вікі Крістіна Барселона») та Антоніо Бандерас.
Чи важливо після цього знати про що фільм? Просто скажемо, що це – історія режисера, що закінчує кар’єру і бачиться з усіма важливими для нього людьми.
Трохи статистики
«Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою вручається з 1947 року. Найчастіше нагороду отримували стрічки з Італії (14 разів). У французького кінематографа 12 перемог. Далі – солідне відставання. У Японії і Швеції по чотири «Оскари», у Швеції, Данії, Нідерландів та СССР – по три. Також перемагали фільми з Німеччини, Аргентини, Угорщини, Чехословаччини, Швейцарії, Австрії, Ірану (по 2 рази), Польщі, НДР, Канади, РФ, Алжиру, Тайваню, Чехії, Чилі, ПАР, Боснії, Мексики та Кот-д’Івуару. Минулого року найкращою була визнана робота мексиканського режисера Альфонсо Куарона «Рома».
Серед тих, хто найбільше разів претендував на перемогу (був серед 5 номінантів), але так не разу й не визнавався найкращим – кінематографісти Ізраїлю (10 номінацій), Бельгії (7), Югославії (6), Бельгії та Норвегії (по 5).
Український слід
Україна подавала заявки 12 разів. Вперше – в 1997 році з фільмом «Приятель небіжчика». Кожна спроба була невдалою – навіть до числа номінантів українські фільми не потрапляли.
Серед найбільш відомих наших учасників – «Водій для Віри» (дискваліфікований, оскільки український внесок там був мінімальний), «Той, хто пройшов крізь вогонь» Михайла Іллєнка (2012 рік), «Поводир» Олеся Саніна (2014 рік), «Донбас» Сергія Лозниці (2018).
