Авторитетне британське видання The Guardian склало за результатами опитування глядачів та експертних оцінок телекритків власник список ТОП-100 найбільш яскравих і успішних фільмів, починаючи від 2000 року.
Найбільш талановитими можна вважати п’ятьох режисерів – Річарда Лінклейтера, Веса Андерсона, Альфонсо Куарона, Міхаеля Ханеке та Чарлі Кауфмана. Кожен з них в ТОП-50 представлений відразу двома фільмами. Крім них в верхній частині рейтингу The Guardian присутні легендарні Девід Лінч, брати Коен, Стівен Спілберг, Хаяо Міядзакі, Ларс фон Трієр, Мартін Скорсезе, Педро Альмодовар тощо. Але вони «пролетіли» повз місця на вершині.
В ТОП-100 присутні такі несподіванки, як, приміром «Пригоди Паддінгтона-2», або мультфільм «Суперсімейка». Також, якщо брати анімацію, то слід згадати дві зовсім недитячі мальовані стрічки – «Персеполіс» та «Віднесені привидами» легендарного японського режисера Хаяо Міядзакі. Досить високо забрався сатиричний фільм «Борат» британського коміка Саші Барона Коена.
До сотні найкращих кінокритики також занесли «попсові» фільми «Геть», «Вовк з Вілл-стріт», «Готель «Гранд Будапешт», «Одинадцять друзів Оушена», «Гладіатор» і свіже творіння Квентіна Тарантіно «Одного разу в Голівуді».
Нагадаємо, місця з 12 по 7 посіли фільми «Син Саула», «Малголланд-драйв», «Команда «Америка»: світова поліція», «Зама», «Місячне сяйво» та «Нью-Йорк, Нью-Йорк». Перша ж шістка виглядає наступним чином…
Детективна драма, для визначення якої європейські критики навіть нове слово вигадали: «гостроколючий». Трилер, детектив, політична драма… Тут намішано декілька жанрів, які об’єдналися з однією метою – навіяти відчуття тотального страху. Такого, що вирував над Францією в жовтні 1961 року, коли тисячі алжирських демонстрантів у Парижі були жорстоко побиті, а від 70 до 200 (за різними даними) мігрантів – вбиті поліцією. Відлуння тих подій наздоганяє успішного телеведучого, який отримує лякаючі відео – зняті прихованими камерами в його ж будинку. Або розібратися, хто за цим стоїть – він має зануритися в події початку 60-х і віднайти «скелет» у власній шафі.
Австрійський режисер Міхаель Ханеке має прізвисько «совість європейського кіно» і цим фільмом сповна підтвердив його не випадковість. І заслужив нове – «Кассандра». За те, що своїми роботами попереджає про можливу прийдешню катастрофу, якщо не будуть зроблені висновки з минулого.
Чи була в історії кіно романтичніша пара, ніж Чоу Мо Ван і Сун Лі Чжен? Це не Ромео і Джульєта, але близько до того. Хоча й зовсім по-іншому. Обидвоє – сімейні. Половинки обох пропадають на роботі, а сусіди Чоу і Сун тепер починають проводити разом більше часу, ніж з власними дружиною і чоловіком відповідно. Це фільм не про подружню зраду, а про кохання і біль від розуміння того, що життя несправедливе.
В рейтингу BBC ця стрічка – на другому місці (відразу після «Малголланд-Драйв» Девіда Лінча). The Guardian вважає, що робота Вонга Карвая достойна лише 5-ї сходинки.
Єдина стрічка в ТОП-10 у жанрі наукової фантастики. Позаземний андроїд у виконанні Скарлет Йогансон вештається вулицями Глазго і пересувається між містами у автівці, полюючи на самотніх чоловіків, яких «перероблює» на енергію для власного існування. Інопланетна хижачка лишає від жертв лише шкіру, проте одна зустріч зі справжніми людськими почуттями радикально змінює її – і з мисливця істота в подобі жінки перетворюється на потенційну жертву.
Фільм Джонатана Глейзера заслужив кардинально різні оцінки – від шаленого захоплення до епітетів «сміхотворно поганий», не здобув великих серйозних премій, проте став певною мірою культовим і заслужив на регулярні порівняння з доробком легендарного Стенлі Кубрика. Цікава деталь – значна частина рідкісних для стрічки діалогів була знята прихованою камерою за участі випадкових перехожих.
Фільм в форматі реаліті-шоу. Річард Лінклейтер знімав стрічку 11 років, фіксуючи на плівку процес дорослішання спочатку хлопчика, потім підлітка, а потім юнака на ім’я Мейсон. З 6 до 18 років він змінює свої погляди і переживає важливі моменти свого життя – розлучення батьків, підліткові інтереси, перший алкоголь і легкі наркотики, перші стосунки з дівчатами, вступ до коледжу… І все це – на фоні змін в США, які відбувалися з 2002 по 2013 рік. Від війни в Іраку до другого терміну президентства Барака Обами.
Стрічка не мала постійного сценарію і щороку сюжет розвивався разом з головним героєм, що робить таку імпровізацію ще більш чесною і відвертою. Недаремно ж «Юність» отримала 6 номінацій на премію «Оскар». В тому числі – за найкращий фільм, найкращу режисерську роботу і найкращий сценарій. Втім, статуетку Кіноакадемія дала лише одну – за жіночу роль другого плану.
Історична драма Стівена Маквіна, заснована на реальних подіях. Вільнонароджений Соломон Нортуп з’явився на світ за кілька років до початку громадянської війни в США у вільному від рабства штаті Нью-Йорк. Проте його не оминула ганебна традиція торгівля людьми. Нортрупа продали в Луїзіану, де він сповна пережив усі жахи системи, що припинила своє існування лише юридично, але не фактично.
Жорстокі і часом шокуючи сцени стали відповіддю на закиди щодо надто обережного висвітлення проблеми расизму в США з боку голлівудських кінокомпаній. «12 років рабства», мабуть, найпотужніший фільм, знятий на цю тему. А головний герой – освічений талановитий чоловік, який опинився в жахливій ситуації, – уособлює трагічну велич і вміння зберегти людську гідність навіть в нелюдських умовах.
Стрічка отримала 9 номінацій на «Оскар» і стала найкращим фільмом 2013 року.
Оригінальна назва фільму – There Will Be Blood. Дослівний переклад – «І буде кров». Це цитата з Біблії: «І сказав Господь до Мойсея: Візьми свою палицю, і простягни свою руку над водою єгиптян, над їхніми річками, над їхніми потоками, і над ставами їхніми, і над кожним водозбором їхнім, і вони стануть кров'ю. І буде кров по всій єгипетській землі, і в посуді дерев'янім, і в каміннім». От тільки замість крові – тут нафта. Всюди. І наприкінці 19 – початку 20 століття вона для економіки США саме і є кров’ю, забезпечуючи розвиток країни. В гонитві за новими покладами з нафтою головний герої (у виконанні Деніела Дей-Люїса) втрачає усе людське.
Дей-Льюїс вважається одним з найвеличнішим в історії кіно актором. Доказ того – три статуетки Оскар за найкращу чоловічу роль (такого більше немає у жодного актора). І це при тому, що знімається ірландець раз на 4-5 років. А «Нафту» називають вершиною його майстерності. Як і режисера Пола Андерсона, який зняв цю епічну картину.