Смерть на ринзі. Хронологія трагедій. Частина 2

З липня 2019 року на професійних рингах загинуло вже чотири боксери. Ніколи досі трагічні випадки не були настільки частими. Хоча лише в ХХІ столітті їх зафіксовано вже близько 20 на найвищому рівні.

Зміни в правилах заради безпеки

Ще після смерті в 1963 році 5-разового чемпіона світу Дейві Мура (падаючи, він вдарився шиєю об канати) боксерські асоціації ухвалили рішення послабити канати, що обмежують ринг і зробити між ними меншу відстань – замість трьох мотузок почали використовувати чотири. Але лише за 20 років відбулися нові серйозні зміни заради безпеки боксерів. В середині 80-х нарешті скоротили тривалість боїв – замість 15 раундів лишилося 12. А головне – були схвалені жорсткі вимоги щодо медичного обстеження боксерів перед виходом у ринг. Вони давно напрошувалися, але лише 30 років тому бійцям почали не лише вимірювати тиск і пульс, а й робити томографію головного мозку, флюорографію та електрокардіограму. Також змінили часові терміни зважування, аби запобігти випадкам, коли боксери в стислі терміни з ризиком для здоров’я зганяють зайві кілограми, щоб «втиснутися» в обрану вагову категорію.

Приводом для таких змін стала смерть корейського боксера Дук Ку Кіма в 1982 році. 23-річний спортсмен за 20 боїв нарешті дістався до мети – першого бою за звання чемпіона світу в легкій вазі за версією WBA. Суперником був американець Рей Манчіні, який вже двічі захистив чемпіонський пояс. В 14-му раунді в цілому рівний бій був припинений після нокауту, в якому опинився кореєць. Кім, який при падінні сильно вдарився головою об настил рингу, ще піднявся на ноги, проте рефері не дозволив йому продовжувати. А за кілька хвилин боксер знепритомнів. В лікарні нейрохірурги видалили з головного мозку Кіма гематому, проте врятувати йому життя не змогли.

Трагедія вплинула на багатьох людей. За рік рефері того бою вчинив самогубство, відчуваючи провину за те, що відбулося. За 4 місяці за сином добровільно з життя пішла матір судді, яка не змогла жити без нього. А 21-річний Манчіні, який до того переміг в 24-х з 25-и боїв планував взагалі завершити кар’єру. Друзі вмовили його повернутися в бокс, але американець після того не був схожий сам на себе – за наступні три роки виграв 4 поєдинки та двічі поступився, потім взяв 4-річну перерву, після неї поступився ще двічі і зрештою пішов з рингу назавжди.

Спокійні роки

Вжиті у 1980-х заходи безпеки суттєво зменшили кількість трагічних випадків. Власне, до початку нового тисячоліття широковідомим став лише один випадок – смерть кенійського боксера Роберта Вангіли. Він – єдиний в історії Кенії олімпійський чемпіон не в легкій атлетиці. Після перемоги в Сеулі-1988, Вангіла перейшов до професіоналів, але жодних серйозних результатів не досяг. А влітку 1994 року в Лас-Вегасі (США) його кар’єра була обірвана разом з життям. До 9-го раунду бою проти американця Девіда Гонсалеса африканець пропустив стільки ударів, що їх би вистачило на кілька поєдинків. Побиття зупинив рефері, незважаючи на обурені крики секундантів жертви, які вимагали продовжувати бій. В роздягальні Вангіла впав у кому, а за 36 годин помер у лікарні.

Трагедії повертаються

В ХХІ столітті з розвитком інтернету та соціальних мереж навіть поєдинки найнижчого рівня в боксі не проходять повз увагу ЗМІ. Тож новини про смерть боксерів надходять все частіше. Втім, навіть якщо зважати лише на більш-менш серйозний рівень змагань, можна відстежити зростання кількості трагічних випадків.

В 2002 році за добу після програного бою в душі готельного номеру від крововиливу в мозок помер панамський чемпіон світу Педро Альказар. В 2005-му 35-річний Левандер Джонсон не зміг захистити титул чемпіона світу за версією IBF. Втрата поясу, як потім виявилося, стала дрібницею у порівняння з втратою життя. Американець після видалення з мозку гематоми прожив лише 5 днів.

Унікальний випадок стався в 2008 році. Йо Сам Чой (ексчемпіон світу за версією WBC) боксував проти Гері Амола з Індонезії. Бій проходив за переваги корейця, але на останніх секундах пропустив серію ударів, після якої опинився на підлозі. Від фіксації нокауту його врятував фінальний гонг. Чой встиг отримати вітання від суперника, який усвідомив свою поразку, але офіційне оголошення своєї перемоги вже не чув – знепритомнів. Операція не врятувала – за тиждень він помер від наслідків крововиливу в мозок. Його органи після смерті були пересаджені шести іншим людям за погодженням з родиною.

В 2011 році загинув росіянин Роман Сімаков (три дні після бою, набряк мозку), в 2005-му – мексиканець Мартін Санчес (наступний день після бою, в якому від удару він вилетів за межі рингу), в 2013-му – ще один мексиканець Франсіско Леаль, в 2014-му – знову мексиканець Оскар Гонсалес (за два дні після бою, струс мозку, кома).

До літа 2019-го було зафіксовано ще два випадки смерті боксерів. В 2016 році наступного дня після поєдинку від крововиливу в мозок помер британець Майкл Товелл. А в 2017-му році Герберт Нкабіті з Ботсвани теж прожив один день після бою, в якому він отримав тріщину в черепі. На менш високому рівні зафіксовано за останні 19 років теж приблизно 20 смертей. Схоже, організаторам потрібно повернутися у 80-і роки і зробити висновки щодо посилення заходів безпеки.