Булєца, Попов, Супряга чи Конопля? Скільки чемпіонів світу доросте до збірної?

Два тижні тому збірна України U-20 стала найкращою командою планети, здолавши в фіналі молодіжного чемпіонату світу Південну Корею. Після цієї унікальної події деякі герої турніру вже встигли змінити клуби і зацікавили європейських грандів, отримавши схвальні відгуки з різних сторін.

Головне: спеціалісти вбачають в цьому «золотому» поколінні майбутню основу національної збірної України. Але чи все так просто? Чи можна просто взяти цей склад і за кілька років поставити в основу головної команди? Практика показує, що це далеко не так.

Привітання-сподівання

«Ви продемонстрували характер, показали, що ви – справжні українці. Тепер на вас чекають молодіжна та національна збірні, чекають ваші клуби. Усі ми на вас розраховуємо в майбутньому!». Це вітальні слова президента Української асоціації футболу Андрія Павелка. А голова Комітету збірних команд УАФ, колишній головний тренер національної команди Мирон Маркевич нагадав, що вже у вересні розпочинається відбірний етап до молодіжного (U-21) чемпіонату Європи і висловив сподівання, що до того часу усі переможці світової першості будуть мати ігрову практику в своїх клубах і в складі максимально наближеному до чемпіонського продовжать успішний шлях вже на більш старшому рівні.

Молодь у власному соку

Можливість постійно виступати на дорослому рівні – один з ключових факторів для талановитої футбольної молоді. На цьому наголошує не лише Маркевич, але й головний тренер молодіжки (до 21 року) Руслан Ротань, якому тепер доведеться працювати з чемпіонами світу.

До турніру цифри навпроти абсолютної більшості прізвищ в складі збірної України були мінімальні. Лише легіонери мали досвід офіційних матчів на дорослому рівні в сезоні, що завершився. Воротар Андрій Лунін провів 5 поєдинків в одній з найсильніших ліг Європи за іспанський «Леганес». Данило Бескоровайний 17 разів виходив на поле в чемпіонаті Словаччини за «Міхаловце». А Олексій Хахльов взагалі зіграв 21 поєдинок за «Сан-Ігнасіо». І нехай це навіть 4-а ліга Іспанії – це краще, ніж виступати в молодіжних першостях (до 21 та до 19 років) УПЛ.

А тепер порівняємо зі статистикою домашніх українців. З п’яти представників «Шахтаря» у збірній (Бондар, Конопля, Корнієнко, Чех, Кащук) лише у капітана збірної Валерія Бондаря є за спиною… 15 зіграних хвилин в чемпіонаті України. Інших Паулу Фонсека до складу не підпускав на постріл гармати.

Київське «Динамо» також делегувало п’ятьох гравців на чемпіонат світу: Кучерука, Попова, Цитаїшвілі, Булєцу та Супрягу. У них ситуація дещо оптимістичніша, але далека навіть від посередніх показників. У Цитаїшвілі 5 виходів на заміну в сезоні (сумарно 152 хвилини), у Супряги – 6 і навіть 1 з них в основному складі (197 хв), у Попова – одна повна гра, у Булєци і Кучерука – нічого. Разом ця п’ятірка награла менше, ніж один Бескоровайний.

Дришлюк і Устименко за «Олександрію» разом зіграли 2 матчі (33 хвилини) і обидва вони на рахунку останнього. Різник у «Ворсклі» на поле не виходив, Сікан в «Мариуполі» має 7 виходів на поле (155 хв), а Веремієнко має стільки ж матчів в другій лізі за «Калуш».

Нормальну практику мають лише троє: Мусолітін зіграв за «Чорноморець» 24 матчі (і забив двічі), Снурніцин виходив на поле в складі «Олімпіка» 14 разів, а Сафронов за «Зірку» та «Дніпро» провів 15 поєдинків.

В пошуках практики

Саме через брак ігрового досвіду в червні футболісті збірної розійшлися по іншим клубах в оренди. Супряга та Булєца наступний сезон проведуть в «Дніпрі», Чех, Корнієнко та Кащук – в «Маріуполі», Конопля – в «Десні». Є підстави вважати, що значно більше тренерської довіри тепер буде у Бондаря, Попова та Цитаїшвілі.

Приклад попередників

Що стосується підсилення чемпіонами світу згодом національної збірної (за неї вже, до речі, грають Лунін і Миколенко, який за віком ще міг би виступати за U20), то тут все залежить від самих футболістів. Але в цілому не варто сподіватися, що за 5–7 років тим же складом Україна буде «розривати» конкурентів. Адже перехід з юнацького футболу в дорослий навіть в топових футбольних країнах – справа не проста. І тому є підтвердження.

За 9 чемпіонатів світу U20, що відбулися в цьому столітті, чемпіонами ставали збірні Аргентини (тричі), Бразилії (двічі), Гани, Сербії, Франції та Англії. У бразильців до високого рівня з двох чемпіонських складів дограло не більше десяти футболістів (Даніло, Алекс Сандро, Каземіро, Коутіньо, Оскар, Дані Алвеш, Адріано, Фернандіньо), а з трьох поколінь аргентинців зірок виросло не набагато більше (Кабальєро, Бурдіссо, Савіола, Сабалета, Гарай, Мессі, Банега, Ді Марія, Ромеро, Агуеро).

Правило 5–6 високоякісних футболістів з покоління підтверджують й інші команди. У французів до національної збірної доросли лише Умтіті, Дінь, Погба та Товен, епізодично засвітилися там Ареола, Зума та Кондогбія (зараз грає за Центрально-Африканську республіку). У Сербії (чемпіони 2015 року) загальна тенденція простежується та ж сама: Райковіч, Вельковіч, Максімовіч, Гачіновіч, Живковіч та Мілінковіч-Савіч.

Рекорд, схоже, поставила Гана (чемпіони 2009 року). З того складу виросло вісім гравців для першої команди: Інкум, Менса, Агеман-Баду, Андре Айю, Рабіу, Опаре, Адійя та Адді.

Приклад України 10-річної давності

Власне, далеко ходити не треба. В 2009 році юнацька збірна України під орудою Юрія Калитвинцева стала чемпіоном Європи серед 19-річних. Тоді золоті нагороди отримав 21 футболіст. Але форму національної збірної з того часу надягало лише шестеро з них. У Максима Коваля – 2 матчі, у Євгена Шахова – 5, у Сергія Рибалки – 9, а у Сергія Кривцова – 12. І лише Денис Гармаш (30 матчів) і Богдан Бутко (33 матчі) затрималися у головній команді на постійній основі.

При цьому Ігор Левченко, Вячеслав Базилевич, Сергій Логинов та Сергій Шевчук навіть не доросли до молодіжної команди (U-21), а Максим Білий та Артур Карноза провели за неї усього по одному матчу.

Тож не варто очікувати багато від нинішнього складу. Лунін вже в першій збірній. Якщо за кілька років в ній закріпляться ще, скажімо, Конопля, Попов, Булєца, Цитаїшвілі, Супряга і Сікан – то вже буде дуже хороший показник.