Виклик, Піренеї, Мітропа та Ярмарки

Якими би не були потужними і престижними внутрішні футбольні чемпіонати (Серія А в 90-х; Прімера часів протистояння Мессі і Роналду; нинішня Англійська прем’єр-ліга), все одно клуби прагнуть до боротьбі на міжнародній арені. Мотивація одна – відчути себе не лише першим хлопцем у столиці, але й переможцем на всьому континенті. А іноді – у випадках з Міжконтинентальним кубком чи Клубним чемпіонатом світу – і на всій футбольній планеті.

Це прагнення неодноразово задовольняли міжнародні футбольні організації, запроваджуючи різноманітні турніри, що спочатку найчастіше звалися Кубками, а тепер – Лігами, але за ними збереглася загальна назва «єврокубки». Нині таких єврозмагань два, скоро з’явиться третій. А в історії було більше десятка.

Якщо відкинути товариські турніри між командами різних країн, різноманітні меморіали на честь тих чи інших відомих футболістів, тренерів чи організаторів, і випадкові комерційні змагання під титульною назвою спонсорів, то в історії футбольної Європи можна виділити більше 10 міжнародних змагань між клубами. Багато з них – локальні, але приблизно половина охоплювала усю Європу. Принаймні, давала шанс взяти участь хоч Англії, хоч скромній Албанії.

Кубок виклику

Ймовірно, першим таким турніром був Кубок виклику. Вперше він стартував в 1897 році і проіснував 8 років поспіль. Потім з перервами відбулося ще два розіграші, після чого в 1911 році змагання припинилися.

Участь у Кубку виклику брали найкращі команди Австро-Угорщини – з Відня, Будапешта та Праги. Шкода, що не запрошували футболістів із Львова – більш широке охоплення додало б турніру інтриги. Як би там не було, але з 10 розіграшів в 9 випадках перемагали віденські команди – «Вінер», «Вієнна Крикет», «Вінер-Шпортклуб» та «Ферст Вієнна». Єдиний раз гегемонію австрійців перервав угорський «Ференцварош». Чехи ж лише двічі доходили до фіналів.

Кубок Піренеїв

Ще один локальний турнір розпочався в 1910 році – саме тоді, коли стартував останній розіграш Кубку виклику. В ньому представництво було ще вужчим – іспанці та французи, але номінально змагалися команди з п’яти регіонів – двох іспанських (Каталонія, Країна Басків) та трьох французьких (Аквітанія, Лангедок, Південні Піренеї). Турнір проіснував лише 5 років – до початку Першої світової війни. Перші чотири розіграші були за «Барселоною», а останній – за «Еспанією», яка також представляла місто Барселону. В фіналах чотири рази програли представники Французької Аквітанії – команди з міста Бордо. Ще один раз у вирішальному матчі грав баскський «Реал Сосьєдад».

Латинський кубок

Схожу, але ширшу географію мав Латинський кубок. Крім команд Франції та Іспанії за трофей боролися представники Португалії та Італії. Причому завжди це були лише чемпіони своїх країн. Турнір проіснував з 1949 по 1957 рік. По два рази його вигравали «Барселона», мадридський «Реал», італійський «Мілан». По одному – португальська «Бенфіка» та французький «Реймс». Але ми трохи забігли вперед.

Кубок Мітропи

В міжвоєнний період ідеї початку століття щодо проведення міжнародних клубних змагань відновилися з новою енергією. Найяскравішим результатом стала організація першого Кубку Мітропи. Назва – одночасно скорочення німецьких слів Центральна (міттель) та Європа та ім’я головного спонсора турніру – залізничної компанії «Мітропа».

Ідея народилася в 1927 році в Австрійському футбольному союзі і спершу обриси змагань мало чим відрізнялися від Кубку виклику. Зокрема, в першому розіграші взяли участь по два клуби з Праги, Відня, Будапешта і два представники Югославії – з сербського Белграда та хорватського Спліта. Першим переможцем стала празька «Спарта», яка у вирішальному матчі здолала віденський «Рапід» (6:2 вдома та 1:2 в гостях).

Другий розіграш теж пройшов за участі представників тих самих чотирьох країн, а з 1929 року географія почала розширюватися. Спочатку додалася Італія, потім – Швейцарія та Румунія. А кількість команд зросла з 8 до 16. Найчастіше турнір вигравали угорський «Ференцварош», чеська «Спарта», угорський «Уйпешт», італійська «Болонья» та австрійська «Аустрія» (по два рази).

Турнір проіснував до 1940 року (останні розіграші пройшли без австрійців, оскільки країна була анексована Німеччиною). Після Другої світової змагання спробували відновити під назвою Кубок Центропи. З 1951 по 1992 роки відбулося 38 турнірів, проте щороку їхня значимість падала, оскільки в повоєнній Європі виникли нові більш престижні клубні змагання. З певного часу учасниками Кубку Центропи ставали переможці других ліг своїх країн.

Кубок Націй

Поки країни Центральної Європи визначали переможців в Кубку Мітропи, в Швейцарії в 1930 році вирішили провести окремий турнір, до участі в якому запросили найкращі команди з Франції, Нідерландів, Бельгії, Швейцарії, Іспанії та Німеччини. Плюс – заманили чемпіонів Чехії, Угорщини, Італії і володарів Кубку Австрії. Причому чеська «Славія» і угорський «Уйпешт» того року встигли пограти і там, і там. Саме «Уйпешт» і «Славія» вийшли до фіналу Кубку Націй (перемогли угорці), але в Кубку Мітропи вони вилетіли вже в першому ж раунді.

Втім, турнір так і не став регулярним – клубам з Західної Європи довелося чекати 50-х років, аби долучитися до постійних виступів в міжнародних змаганнях.

Кубок Ярмарків

Першим таким масштабним турніром став Кубок Ярмарків. Перший його розіграш був марафонським. Дебютний матч відбувся на початку червня 1955 року, а фінал – аж 1 травня 1958 року. Тобто, знадобилося майже три роки, аби провести 23 матчі і визначити переможця серед 12 учасників з Іспанії, Данії, Англії, Італії, Югославії, Австрії, Швейцарії та Німеччини. Першим володарем Кубку стала «Барселона», яка обіграла у фіналі збірну Лондона.

Потім ритм став звичним для сьогодення – початок восени і фініш наступної весни. Так відбулося ще 12 розіграшів, аж поки УЄФА не створила офіційні змагання – Кубок УЄФА, який і поставив хрест на Кубку Ярмарків. Його найтитулованішою командою залишилася «Барселона», яка після першого успіху перемагала ще двічі – в 1960 та 1966 роках. По два Кубки у «Валенсії» та «Лідс Юнайтед».

Кубок Інтертото та Балканський кубок

На початку 60-х виникло ще два турніри, які мали дати змогу конкурувати на міжнародній арені тим командам, які не проходили до заснованого в 1955 році Кубку чемпіонів.

Кубок Інтертото починався за підтримки букмекерів, які підтримали ідею літнього футбольного турніру, аби не зменшувався потік клієнтів. Команди тут збиралися більш ніж достойні (серед переможців перших п’яти років зокрема були «Аякс» та «Айнтрахт»), але після 1966 року він почав втрачати престижність. Переможців не було (проходили лише матчі в групах, яких було від 7 до 14) і по суті все це перетворилися на товариські матчі. Так тривало до 1995 року, коли УЄФА спробувало вдихнути в турнір, що ледь животів, нову мотивацію. Кубок Інтертото мав стати запасним входом в єврокубки для тих команд, які з ти чи інших причин провалили сезон і не пробилися навіть до єврокубків. Знову ж таки: одноосібних переможців не було – визначалися лише 2–3 клуби, які отримували право поборотися за Кубок УЄФА. В 2005 році турнір закрили.

Балканський кубок був з 1960 по 1994 роки таким самим Кубком Інтертото, але для команд з Південно-Східної Європи. З однією відмінністю – щороку тут визначали одного переможця. Найчастіше (4 рази) ним був болгарський «Бероє». По два титули – у болгарської «Славії» та румунського «Рапіда». Також переможцями ставали команди Греції, Туреччини, Югославії і навіть одного разу – Албанії.

Основна трійця

Але основними європейськими кубками протягом другої половини 20 століття були для футбольних клубів три змагання: Кубок Чемпіонів (заснований в 1955 році), який нині має інший формат і називається Лігою Чемпіонів; Кубок володарів Кубків (з’явився в 1960, ліквідовано в 1999) та Кубок УЄФА (засновано в 1971 році), відомий сьогодні під назвою Ліга Європи.

За два роки має з’явитися новий турнір. У нього навіть поки сталої назви немає. Умовно ж його звуть Лігою Європи-2. Про нього, а також можливі альтернативи – в наступному тексті на тему європейських клубних футбольних турнірів.