Чемпіонат світу з легкої атлетики. Мають бути медалі

Сьогодні, 28 вересня, в місті Доха (Катар) розпочинається 17-й зі ліком чемпіонат світу з легкої атлетики. Майже дві тисячі бігунів, стрибунів і метальників з 209 країн світу приїхали на змагання, аби розіграти 49 комплектів нагород. Збірна України також серед претендентів на медалі.

Перші два не рахуються

Номінально перший чемпіонат світу з легкої атлетики відбувся в 1983 році в Гельсінкі. Тоді участь в ньому взяли 1333 спортсмени з 153 країн, а в програмі змагань була 41 спортивна дисципліна. Втім, в офіційному літописі турнірів не рахуються два попередні «зльоти» атлетів.

Перший був в 1976 році і складався… усього лише з одного виду. Справа в тому, що напередодні Міжнародний олімпійський комітет влаштував велику чистку видів спорту, які входили в програму Олімпіад. Під ніж попала і не дуже популярна в світі спортивна ходьба. Не вся, а лише наймеш видовищна дистанція в 50 кілометрів. Тож Міжнародна аматорська легкоатлетична федерація (IAAF) вирішили виправити несправедливість для найбільш витривалих ходоків і влаштувала для них окремий турнір. Участь в ньому взяли 42 атлети з 20 країн, а першим (і єдиним на той момент) неофіційним чемпіоном світу став казах з українським корінням Веніамін Солдатенко.

В 1980 році ситуація була дуже схожою. МОК цього разу не включив в програму московської Олімпіади дві жіночі бігові дисципліни: на 400 метрів з бар’єрами і 3000 метрів. Довелося для них робити черговий мінічемпіонат. В обох видах виграли німкені: на 400-метрівці чемпіонкою стала Бербель Брошат з НДР, а на 3000-метровій дистанції – Біргіт Фрідман з ФРН.

Справжній ЧС

Довгий час головним змаганням для легкоатлетів усього світу були Олімпіади. Втім, приклади 1976 та 1980 років, коли IAAF опинялася безправною в ситуаціях з вибором окремих дисциплін, вирішено було проводити власні чемпіонати світу. Спершу – з тим же самим 4-річним циклом за рік до Олімпійських ігор (так було в 1983, 1987 та 1991 роках), а потім – кожного непарного року.

Тотальна перевага США

За попередні 16 чемпіонатів було розіграно 730 комплектів нагород. І кожна п’ята золота медаль поїхала до США. У американців – 156 титулів на чемпіонатах світу з легкої атлетики. Це майже втричі більше, ніж у найближчих переслідувачів – Кенії, і всього на 10 менше, ніж у команд з 2-го по 5-е місця разом (Кенія, РФ, Німеччина, Ямайка). Починаючи з 1991 року (а це 14 чемпіонатів) збірна США 12 разів перемагала в загальному медальному заліку, поступившись лише двічі – в 2001-му російським спортсменам, а у 2015-му – кенійцям.

Головні медалісти

І серед чоловіків, і серед жінок лідерами за кількістю золотих медалей на чемпіонатах світу є бігуни. Американка Елісон Фелікс має 11 перемог на ЧС. Сім титулів чемпіонки світу має спортсменка з Ямайки Шеллі-Енн Фрейзер-Прайс. По 5 перемог на рахунку відразу чотирьох спортсменок: Гейл Діверс, Наташі Гастінгс, Сані Річардс-Росс (усі з США) та Тірунеш Дібаби (Ефіопія). Фелікс, Фрейзер-Прайс та Діверс спеціалізуються на 100- та 200-метрівках, Річардс-Росс та ГАстянгс – на 400-метрових дистанціях, а Дібаба бігає 5 або 10 кілометрів.

Легендарний Усейн Болт з Ямайки теж 11 разів піднімався на найвищу сходинку п’єдесталу. Слідом за ним – тріо представників США: Лашон Мерітт та менше легендарні, ніж Болт Карл Льюїс і Майкл Джонсон. У них – по 8 виграних титулів чемпіонів світу. Болт бігав лише на 100 та 200 метрів, Мерітт – тільки на 400, Джонсон – на 200 та 400, а Льюіс виграва відразу в трьох дисциплінах: бігу на 100 та 200 метрів і стрибках у двожину.

По 6 перемог у британця Мо Фараха (5 та 10 км) та нашого земляка Сергія Бубки (стрибки з шестом).

Чого чекати?

Головна українська надія – юна стрибунка у висоту Юлія Левченко. Їй лише 21 рік, а вона ще два роки тому ледве не виграла золото, поступившись чемпіонці – Марії Ласіцкене з «анонімної країни» (через тотальну державну допінгову програми «чисті» спортсмени з РФ були допущені до змагань під нейтральним прапором) усього двома сантиметрами.

Зараз Левченко в оптимальній формі. На початку вересня вона встановила особистий рекорд (202 см) і перемогла Ласіцкене на турнірі в Мінську. Там же вище поки ще чемпіонки світу стрибнула ще одна українська спортсменка – Ірина Геращенко. Також в секторі для стрибків у висоту буде й третя титулована українка. 17-річна Ярослава Магучіх влітку стрибнула на 2 метри, здивувавши усю спортивну спільноту. Минулого року вона перемагала на юнацькій Олімпіаді.

У чоловіків стрибати у висоту буде чемпіон світу-2013 Богдан Бондаренко та переможець цьогорічної «Діамантової ліги» (найпрестижніший комерційний турнір сезону) Андрій Проценко. У обох в кар’єрі є стрибки за 2,40 м, тобто така висота їм під силу. Для порівняння – найкращий результат 2019 року – 235 см. У Проценка в цьому році – 232, у Бондаренко – 231. Це дуже близько до вершини.

Ганна Рижикова на 400-метрівці з бар’єрами показує результати на рівні 6–8 місць у світі. Але це технічний вид, де несподіванки трапляються набагато частіше, ніж на рівних дистанціях. Також є шанси у Рижикової на медаль в естафеті 4х400 разом з партнерками по збірній – Анастасєю Бризгіною, Катериною Климюк та Тетяною Мельник.

Наталія Прищепа – двічі чемпіонка Європи (2016 та 2018). Ольга Ляхова – дворазова чемпіонка цьогорічних Європейських ігор. Обидві спортсменки бігають 800-метрівку. Втім, щоб боротися за медалі спортсменкам потрібно показати максимум, на що вони здатні. Найкращий час на дистанції Наталія та Ольга показували 3–4 роки тому. Цьогорічні ж результати – на рівні середини другої десятки в сезоні.

Марина Бех-Романчук стрибає в довжину в поточному сезоні на рівні ТОП-10. Відставання від найкращого результату 2019 року – 30 сантиметрів. З одного боку – неблизько, а з іншого – в ямі будуть змагатися 10–15 приблизно рівних за класом суперниць. І переможе та, яка найкраще впорається з нервами. Дружина чемпіона Європи з плавання Михайла Романчука саме цим і відрізняється.

Ольга Саладуха вже ставала чемпіонкою світу в 2011 році. Чому б не повторити? Тоді у Верховній раді буде два діючих чемпіони світу (першим тиждень тому став борець Жан Беленюк). І хоча цього року її результати далекі від оптимальних (14,49 м в сезоні проти 14,99 м особистого рекорду), на останніх п’яти чемпіонатах світу для перемоги вистачало від 14,84 до 14,95. Такі цифри українській спортсменці цілком під силу.

Крім того, до Катару поїхала велика команда українських ходунів. А ця дисципліна завжди вирізнялася сенсаціями. Враховуючи, що рівень наших спортсменів та спортсменок достатньо високий – цілком можна розраховувати на успіх за певних обставин.